6 вересня 1897 року у селі Семеренки Миргородського повіту (нині належить до Великосорочинської громади Миргородського району Полтавської області) народився Олександр Доценко — майбутній борець за незалежність України у 20 столітті, діяч товариства «Просвіта» і «Юнацької спілки» (ЮС), ад’ютант Симона Петлюри, підполковник Армії Української Народної Республіки, історик визвольних змагань, публіцист, автор книг «Літопис української революції» та «Зимовий похід 6.12.1919—6.05.1920».
Засновник «Просвіти» і Юнацької спілки у Великих Сорочинцях
У 1915 році закінчив Великосорочинську учительську семінарію імені Миколи Гоголя. У інтернет-виданні «Історія Полтави» (засновник, редактор і упорядник Борис Тристанов) розповідається: Олександр ще у підлітковому віці мав чудовий бас, тож був солістом у хорі, а у семінарській церкві блискуче читав уривки з «Біблії» «Апостол», тобто твори Апостолів, учнів Ісуса Христа.
З юного віку, ще будучи семінаристом, Олександр Доценко долучився до українського громадського руху, зокрема до «Просвіти». Також «Юнацької спілки» (ЮС)—організації української молоді, яка була утворена на з’їзді студентської громади у 1915 році у Харкові. ЮС мала осередки у Києві, Одесі, Чернігові, у містах і селах тодішньої Полтавської губернії. Молоді українці гуртувалися довкола ідей автономії України, зняття заборон влади Російської імперії на українські видання, амністії політичним в’язням-українцям. Діячі ЮС підпільно видавали і ширили листівки, легально підписували різноманітні петиції до членів Державної Думи.
Патріарх краєзнавства Полтавщини, кандидат історичних наук Віктор Ревегук оприлюднив у своїй книзі «Полтавщина в перший рік Української революції. Доба Центральної Ради (березень 1917-квітень 1918 рр.) той факт, що Олександр Доценко був засновником ЮС у Великих Сорочинцях. Цитуємо: «Юнацька спілка» влаштувала декілька масових демонстрацій на підтримку Центральної ради, які пройшли під національними синьо-жовтими прапорами і сприяли політичному пробудженню місцевого селянства. Фундатори осередку «Юнацької спілки» Великих Сорочинець згодом стали активними борцями за незалежність – Олександр Доценко після закінчення Віленського військового училища у Полтаві став ад’ютантом головного отамана військ УНР, голови Директорії Української УНР Симона Петлюри, а п.Бутенко–начальником його канцелярії».
Також Віктор Ревегук висвітлив становлення осередку товариства «Просвіта у Великих Сорочинцях – рідному селі Олександра Доценка: «На початку березня 1917 року на зібранні Миргородського українського громадського комітету була створена повітова просвітня комісія, але перше її засідання відбулося лише 8 червня. Тому створення сільських «Просвіт» у повіті відбувалося стихійно, з ініціативи самих селян та вчителів. Влітку 1917 року на Миргородщині вже існувало 17 волосних товариств «Просвіта», серед них одне із найпотужніших діяло у Великих Сорочинцях. Серед фундаторів-учень місцевої Учительської семінарії Олександр Доценко. Місцева «Просвіта» сприяла політичному пробудженню місцевого селянства».
Ад’ютант Cимона Петлюри
Обрав шлях військового. Закінчив у Полтаві Віленське училище (піхотне юнкерське училище, що було створене у місті Вільно, нині Вільнюс-столиця Литви; під час 1-ої світової війни у 1915 через ймовірність заходу до Вільно німецьких військ російська імперська влада евакуювала училище до Полтави-авт.) Через два роки долучився боротьби за незалежність України як діяч Української революції 1917-21 років. Тоді виникла і вигартовувалася під час щоденної боротьби молодої держави за своє існування Армія УНР.
Життєвий шлях уродженця Полтавщини в добу УНР досліджували видатний енциклопедист Володимир Кубійович в «Енциклопедії українознавства», полтавський краєзнавець і поет Петро Ротач (книга «Розвіяні по чужині», кандидат історичних наук Ярослав Тинченко (кількатомне видання «Офіцерський корпус Армії УНР») та академік Сергій Білокінь («Енциклопедія сучасної України»). Дослідники встановили, що із 15 грудня 1918 року Олександр Доценко став старшиною для доручень при Головному отамані Симонові Петлюрі. У 1919-1922 роках — осавул, особистий ад’ютант Петлюри. У Армії УНР Олександр Доценко мав звання підполковника.
Упорядники і автори історичної Фейсбук – сторінки «Визвольні змагання» зазначають: «У 1920 р. безпосередньо при Головному Отаманові Симоні Петлюри перебували п’ятеро ад’ютантів. Перші з них виконували всі завдання, які давав їм головнокомандувач, і в цих справах провадили кореспонденцію з усіма установами та особами. Полковниками для доручень були: сотник, з 25.VII підполковник О. Нізієнко, сотники І. Романченко і О. Доценко. 27.ІХ додатково було призначено ще одного старшину для доручень – ним став полковник Борис Неїло-Палій».
Олександр Доценко у штабному вагоні Симона Петлюри орієнтовно літо 1919 року
Ад’ютанти відали організацією аудієнцій, передавали доручення і вказівки Симона Петлюри. Також опікувалися гідними умовами життя і праці очільника УНР.
Історик, публіцист
Після окупації УНР ленінською, більшовицькою Росією Олександр Доценко був вимушений емігрувати. Проживав у Львові. У 1939 році Львів загарбала червона армія сталінської Росії/СРСР. Тож мусив виїхати із дружиною і донькою далі на Захід. А майно Доценка, як стверджують укладачі бібліографічного довідника «Українські історики 20 століття», привласнив один із червоних командирів армії Сталіна. Мешкав у Варшаві і Кракові.
Симон Петлюра і Олександр Доценко у звільненому від більшовиків Києві, травень 1920 року
Зосередився на публіцистиці і історії. Залишив для нащадків низку вагомих праць. Як ад’ютант Петлюри мав у своєму розпорядженні чимало документів, листів, протоколів. Вони як історичні джерела лягли у основу важливих досліджень про нерівну боротьбу Армії УНР проти агресії Росії – як білої, денікінської, так і червоної, ленінської. Зокрема, уродженець Полтавщини у Варшаві написав книгу «Зимовий похід 6.12.1919— 6.05.1920» (1935). У ній оприлюднив цінні відомості про бойову операцію, яка стала однією із найяскравіших сторінок історії петлюрівського війська. У грудні 1919 року військові частини Армії УНР виступили в рейд територією України по тилах російських окупантів — більшовицьких та білогвардійських військ. Рейд тривав 5 місяців — від 6 грудня 1919 р. до 6 травня 1920 року й увійшов у вітчизняну історію як 1-й Зимовий похід. Рейдова операція тилами Збройних Сил Півдня Росії та Червоної Армії пролягала сучасними Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською та Вінницькою областями. Було подолано 2 тис. 500 км. Очолював операцію генерал-хорунжий Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко. Бойове ядро підрозділу складали 2 тисячі багнетів, 1 тисяча шабель та 14 гармат. За час походу військо мало понад 100 дрібних сутичок і 50 серйозних успішних боїв з ворогом. Єдина бойова нагорода українського війська — орден Залізного Хреста «За зимовий похід і бої» була утверджена саме для учасників походу, з яких було нагороджено — 1668 чоловіків, а 5 жінок удостоєні жетона Залізного Хреста.
Олександр Доценко на параді 6-ї Січової дивізії Армії УНР Травень Київ, 1920 р
У історичній розвідці про 1-й Зимовий похід Армії УНР Олександр Доценко розмістив цикл статей. Це, серед іншого, й допис «Чотири повстанські рейди та їх ліквідація» (про рейди отаманів Сагайдачного, Залізняка та ін.). Цю статтю публікувала «Червона Калина» – видавництво національно-патріотичного спрямування, засноване у Львові у 1921 році колишніми вояками Легіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР. До речі, важливо, що пам’ять про подвиг «зимопоходців» та неперервність української мілітарної традиції збережено до нашого часу: 28-ма окрема механізована бригада сучасних Збройних Сил України має почесне найменування «імені Лицарів Зимового Походу».
Симон Петлюра і Олександр Доценко крокують пероном залізничної станції в Станиславові (нині Івано-Франківськ) 5 вересня.
У 1923—1924 рр. у Львові видав два томи збірника документів «Літопис української революції». Також Олександр Доценко є автором статей «Під московським ярмом» (журнал «Новий час», Львів, 1925.– № 28) та «Невідома сторінка з легенди про українських січових стрільців» (календар «Червоної калини» на 1934 рік, Львів, 1933). Створив монографію «Польща визнає самостійність України», яку було видано у Львові, у 1924 році, а перевидано у Філадельфії, у 1988 році. У ній, на переконання дослідників, автор суттєво наблизився до проблеми упорядкування воєнно-історичної біографії Симона Петлюри.
Відійшов у засвіти його ад’ютант у 1941 році, у Кракові. Поховали Олександра Доценка на місцевому Раковицькому цвинтарі, який є одним із найстарших, найвідоміших некрополів у Кракові й Польщі загалом.
Упорядкував Олег Пустовгар, представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області
