115 років Юрію Шевельову, який науково довів, що ніякого “рускоміра” і “одіннарота” ніколи не було

17 грудня 115 років тому в Харкові народився Юрій Шевельов (Шерех) – видатний український інтелектуал ХХ ст., славіст-мовознавець, літературний і театральний критик, історик української літератури, професор Гарвардського і Колумбійського університетів, Шевченківський лавреат (1908-2002).

Юрій Шевельов був одним з провідних славістів світу. У Гарвардському і Колумбійському університетах творче надбання Шевельова займає визначне місце у скарбниці світової науки.

Він науково довів, що ніякого “рускоміра” і “одіннарота” ніколи не було. Займався слов’янським мовознавством, історією української літератури, театральною та літературною критикою. Автор майже 900 праць, написаних українською, англійською, німецькою, російською, польською та французькою мовами.

“Шевельов – колоритний, глибокий і не надається до плаского оцінювання. А спогади його – розкішне читво для всіх, хто хоче розібратися в українському ХХ столітті, саме в нашій візії історії, саме в нашій оптиці, в нашому баченні своїх культурних та політичних процесів.”, – @Сергій Жадан.

Оксана Забужко назвала Юрія Шевельова амбасадором “розстріляного Відродження” і присвятила йому книгу “Вибране листування на тлі доби: 1992-2002”.

“Це не могло не заворожувати – що він їх усіх знав, бачив на живо (бігав школярем і студентом на всі вистави Курбасового “Березоля”, на диспути за участю Хвильового, навіть наївно пробував їх боронити, коли на них почалися офіційні нагінки…) – і от тепер під кінець століття, міг про них свідчити нам …”, – з есею “Ваш дєдушка Ю.Ш.” зі збірки Оксани Забужко “Планета Полин”).

Батьки Юрія Шевельова походили з Німеччини (прізвище тата – Шнейдер, мами – Медер). Його тато-німець був генерал-майором російської імператорської армії. З початком Першої світової війни сім’я змінила прізвище на Шевельови.

“Останнє есе Юрія Шереха (Шевельова) не тільки з усією вичерпністю відповість цікавим на питання, “чому він лишився на окупованій території” (цей рядок, до відома молодшої ґенерації, ще у 1980-ті значився в наших анкетах – “где находились ваши родители во время ВОВ?”: тавро політичної неблагополучности!). КГБ ніколи не простило йому того, що він від них “утік” і став велетнем світової славістики, не прощає й сьогодні. Але насправді в цьому есе йдеться про речі куди фундаментальніші – і насущно сьогодні важливі для нас усіх”, – @Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко).