Меморіяльна таблиця на честь маестро Михайла Дмитренка, – Лохвиця, вул.Перемоги (встановив О.Панченко, 2008 рік)
Мистець світового рівня з Полтавщини Михайло Дмитренко є досить відомим у країнах поселення українців як видатний майстер станкового й монументального малярства. Сьогодні розповімо про його мистецький і життєвий шлях.
Київ-Донеччина-Львів: художник театру, асистент кафедри малярства, очільник спілки художників
Народився у містечку Лохвиця 9 листопада 1908 року. По закінченню місцевого реального училища Михайло навчався у Київській художньо-індустріальній профшколі, а потім – у майстерні знаменитого Федора Кричевського на факультеті малярства Київського художнього інституту, який закінчив 1930 року. Згодом уродженець полтавського Посулля Михайло Дмитренко працював на Доннеччині і в Києві як художник театру, пізніше виявив себе як асистент кафедри малярства та доцент кафедри рисунка на архітектурному факультеті Київського художнього інституту. Після так званого «золотого вересня» 1939 року, коли сталінські верховоди після підступної змови з німецькими нацистами «визволили» від поляків Західну Україну, аби встановити там криваву диктатуру, – Дмитренко був «направлений» разом з іншими підсовєцькими мистцями до Львова, й того ж таки 1939 року очолив Львівське відділення Спілки художників.
Мюнхенський період
Під час Другої світової війни наш земляк був одним із організаторів Спілки праці українських образотворчих мистців, організував ряд видатних художніх виставок. У 1944 році він перебрався до Західної Німеччини, працював у галузі станкового малярства та книжкової графіки, став одним ініціаторів заснування часопису «Українське мистецтво». На початку 1947-го року у Мюнхені постала «Українська спілка образотворчих мистців (УСОМ)», яка об’єднувала мистців різних мистецьких напрямів, які тоді жили переважно у таборах переміщених осіб у Західній Німеччині й Австрії. УСОМ влаштувала кілька виставок, брала участь у міжнародної виставці УНРРА (United Nations Relief and Rehabilitation Administration) в Німецькому Національному Музеї у Мюнхені (1947), видала 2 випуски багатоілюстрованого журналу «Українське Мистецтво» (редактор – Михайло Дмитренко) й кілька альбомів та монографій.
На чолі спілки українських образотворчих митців Канади
1951 року митець перебрався до Канади, працював як маляр й графік у Торонто. Там очолив образотворчу секцію Літературно-мистецького клубу (коли наприкінці 1940-х й на початку 1950-х років до Канади почали приїжджати українські мистці, вони разом з іншими діячами української культури створили 1952 року Літературно-мистецький клуб у Торонто), яка гуртувала мистців і була дуже активною. Після успішної «Першої Зустрічі Українських Мистців Канади й Америки з Громадянством» 1954 року в Торонто, образотворчі митці в Торонто вирішили створити окрему організацію під назвою «Спілка Українських Образотворчих Мистців» (УСОМ). Задум постав наприкінці 1955 року, а вже 1956 року УСОМ розпочала свою діяльність. Основоположниками Української Спілки Образотворчих Мистців у Канаді (УСОМ) були Михайло Дмитренко, Богдан Стебельський та Іван Кейван. Першим головою УСОМ обрано Михайла Дмитренка.
Едвард Козак (ЕКО) (ліворуч) та художник Михайло Дмитренко, уродженець Лохвиці, кін.1940-их років (світлина із фотозбірки Edward T Kozak)
На американській землі для української культури
Від 1957-го року – він замешкав у Віндзорі, від 1960 – у Детройті (США), де був членом редколегії журналу «Нотатки з мистецтва».
Шевченко Тарас. – Автор маестро Михайло Дмитренко (Національний музей Шептицького, Львів) – світлину надав Володимир Глобін
У станковому малярстві він створив багато композицій національного характеру, був також портретистом, залишивши ряд портретiв вiдомих особистостей, та ґрафіком, брав участь у числених збірних виставках у Києві, Одесі (1934), Львові (1942), Зальцбурґу (1944), Мюнхені (1947), Торонто (1954), Детройті (1960) та влаштовував індивідуальні виставки – Гемтремк 1962), Віндзор (1966), Філядельфія (1967), Детройт (1968), Чікаґо (1971), Дженкінтавн (1976), Український культурний центр у Воррені (1982) й інших… – Уродженець села Білий Колодязь Вовчанського повіту на Харківщині український поет, перекладач й журналіст Олекса Веретенченко (Розмай), автор збірок поезій «Перший грім», «Чорне гніздо», «Дим вічності», «Заморські вина», поеми «Чорна долина», перекладу поеми Байрона «Мазепа» (1959), –написав цього дуже зворушливого вірша:
«Ось тут увесь він перед нами –Його життя не темний ліс.
У Лохвиці між лопухами З веселкою Михайло ріс.
Мав душу праведну і щиру, Сам Бог до нього був ласкав:
Одважив хисту повну міру, Дар творчости подарував…»
Ще один визначний лохвичанин, що донедавна мешкав у Львові, світлої пам’яті Микола Євгенович Петренко у своїй книзі «Зболені стиґми» (Львів, 2005) схвильовано писав: «…читав спогади про мого земляка художника Михайла Дмитренка, він на американській землі для наших земляків оздоблював десятки храмів, – тож звичайна людина у повсякденні ставала на виконання робіт наче Божим слугою. Це ще від часу оформлення першої в його творчій біографії церкви: ще в 1942 році в Городку, з благословення самого митрополита Шептицького…». – В іншому своєму неопублікованому дописі «Пейзаж з червоним акцентом» згаданим мною Микола Петренко пригадував: «…Це був рік 1936 чи 37-ий. Моя рідна Лохвиця, літо. І от на нашій околиці появилося диво – молодий художник із Києва. Ходив левадами та вигонами, вибирав собі догіднішу натуру. Цього разу він отаборився неподалік нашої хати, на пагорбику, звідки відкривалася гарна перспектива на Миколаївський цвинтар. Не сам, а з казково вродливою супутницею, дружиною не дружиною, нам годі знати… Прізвище мого земляка було – Михайло Дмитренко. Так, саме він і був співавтором Сергія Литвиненка незугарної скульптури в центрі Львова, називаної то «Дружба народів», то «Брати» – композиція двофігурна – то «Зустріч визволителя», то ще якось подібно. Дещо мені про нього розповідав Григорій Смольський, дещо – Яків Чайка…». – У своїй статті в газеті «Час» від 17-23 квітня 1997 року професор Української академії мистецтва Віра Кулеба-Баринова писала, що «…ще за козацької доби в Лохвиці було збудовано чимало церков. Мати Михайла Дмитренка деякий час харчувала старого петербурзького маляра, який працював в одному із лохвицьких соборів. Саме тоді шестирічний Михайлик запалився образом пречистої Діви Марії, побаченим у нотатнику старого художника. Один з його перших лохвицьких учителів малювання сказав якось: «Вам не треба йти ні до кого по науку. Ви маєте вже все своє…». І все ж 16-річним юнаком він подався до Києва…». – У своєму святочному слові на заходах у Детройті 28 лютого 1982 року з нагоди вшанування 50-ліття мистецької творчости Михайла Дмитренка д-р Петро Меґик, зокрема, наголошував, що «…його здорова духовість у вільній країні поселення скоро забула про цю невигоду, від котрої він врятувався, а в його творчості з ділянки релігійного й церковного мистецтва виявилося стільки знання, одуховлення, що не можна надивуватися. Постали прекрасні, виповнені глибокою релігійною красотою твори, що з цього нам всім треба радіти… Вся творчість Михайла Дмитренка виходить із глибокої віри в українську культуру,… його творчість… вже давно стала вартісною гордістю непроминаючої мистецької культури нашого Народу…» (журнал «Визвольний Шлях», Кн.6(423), червень, 1983, вид-во «УВС», Лондон, с.757-758). У своїй розлогій статті від 2017 року «Мій шлях до пізнання, усвідомлення та пошанування праведних й щирих висот, життєвого та творчого шляху великого майстра й патріота Михайла Дмитренка» я, зокрема, зазначав, що «…Його композиційні твори прикрашають Церкву з 12 століття Св. Благовiщення у Городку, в Торонто він розмалював православний собор Св. Володимира, також виготовив план роботи церкви Св. Колюмба (ірландський монах з 6 століття) в Янґстовні (штат Оґайо). Прикметно, що якраз розголос про цю роботу художника в Янґстовні й став початком його участі в оформленнi українських й інших церков в Америцi, як от – Непорочного Зачаття в Гемтремку, Св. Константина – в Мiннеаполiсі, Св. Євгенiя – в Бедфорді, Св. Михаїла – в Чiкаґо, Св. Юра – в Нью Йорку, Неустаючої Помочi – в Лiвонiї, Св. Антонiя з Падуа – в Савт Бенді, в Люрдi зберігаються три його образи, в Римi ж – образ княгинi Ольги.
«…Ми, мистці, повинні бути в курсі всіх досягнень мистецького світу, а водночас живитися соками нашої землі, тобто власними очима і нашим українським серцем відчувати дійсність. Не вирішувати мистецьких проблем, щоб їх не робити нашими, а вирішувати наші мистецькі проблеми так, щоб вони стали світовими. Оце наше завдання!..», – наголошував наш видатний земляк-лохвичанин Михайло Дмитренко.
Спочив Майстер 8 березня 1997 року, в американському Детройті, а згодом був похований на українському православному цвинтарі у Савт Бавнд Бруці у Нью Джерзі (ЗСА).
З півтора десятка років тому я встановив при центральній вулиці у Лохвиці інформаційну меморіальну таблицю (дошку) про Михайла Дмитренка, а 2018-ий рік за моїм же поданням у нашій області було оголошено «Роком Михайла Дмитренка».
Олександр Панченко, доктор права, приват-доцент Українського Вільного Університету (Мюнхен), адвокат з міста Лохвиці Полтавської області (для Полтавського офісу УІНП)
