4 квітня 1914 року в родині графа Ростислава Капніста, нащадка поета і драматурга, друга Івана Котляревського, Василя Капніста, народилася донька Марієтта (Марія), якій судилося стати геніальною актрисою, чию долю зламає більшовицький режим. Походила із давнього непересічного роду, представники якого лишили помітний слід, зокрема й на Полтавщині. Її драматичне життя можна написати не один роман. Капністи мали маєтки на Полтавщині та великий дім на 70 кімнат в Судаку.
У 1921 році більшовики розстріляли Ростислава Капніста, тітку вбили просто на очах шестирічної Марії, а за кілька днів від розриву серця померла старша сестра. Маму Марії з дівчинкою та трьома братами врятували кримські татари, прихистивши їх, а потім непомітно переправивши із Судака перевдягненими в кримськотатарський одяг.
У 1927 році Марія опинилася в Києві – захворіла тітка і треба було її доглядати. Закінчила трудову школу, вчилася в в театральній студії, згодом вступила на фінансовий факультет Інституту народного господарства.
Мріяла про театр, вчилася в театральному інституті, але дворянське походження в «странє совєтов» було прокляттям. У 1941 році її затримують за звинуваченням у «шпигунських зв’язках» і «антирадянській агітації». Вирок – 8 років таборів Казахстану: Тайшет, Джезказган, Караганда. Які стали для неї колами пекла: їй обрізали волосся, вибили всі зуби, морили голодом і непосильною працею, кидали в камери з кримінальниками. Кілька разів вона буде на волосину від смерті, але не зламається. Пізніше зізнається, що через усі випробування в таборах пронесла родинну реліквію – чудотворну ікону Козельщанської Божої Матері.
Одного разу ледь не згоріла в пожежі в степу. З вогню її врятував теж засланий польський інженер Ян Волконський. На знак вдячності Марія народила йому доньку Радославу. В 1953-му році Волконського розстріляли. Марія отримала новий термін – за те, що вступилася за доньку, над якою знущалася вихователька дитячого садка. Раду віддали у дитячий будинок, потім її вдочерила подруга мами Валентина Базавлук.
Марію звільнили у 1956-му, але це не принесло бажаного щастя. Сталінські табори навік забрали молодість і красу. Друг, який прийшов зустріти її на пероні, просто не впізнав у старій виснаженій жінці своє кохання. Донька так само не одразу прийняла маму. Не було роботи і житла.
А потім її побачили на кіностудії Довженка і запропонували роль. Вона грала багато – графинь, чарівниць, черниць, фатальних жінок. Її образи запам’ятовувалися одразу і не відпускали, бо надто багато в душі актриси було болю і страждань. Коли хтось із молодих колег пожартував з приводу її зовнішності, Марія Ростиславівна відрізала: «Не смійтеся зі старості тих, чиєї молодості ви не бачили».
Зіграла більше 120 ролей в кіно і театрі. У 1980 році її прийняли до Спілки кінематографістів України, у 1988 їй присвоїли звання Заслуженої артистки України.
Її реабілітували у 1958-му – за відсутністю складу злочину. Попри важке життя, Марія Капніст продовжувала вірити в людей і робити добро. Однак роки в гулагівських шахтах виробили в неї клаустрофобію – вона боялася спускатися в метро чи підземні переходи. Що стало фатальним – 12 жовтня 1993 року біля кіностудії Довженка її збила машина. Попри всі старання лікарів, врятувати актрису не вдалося. 25 жовтня її не стало. Перед смертю вона попросила доньку зберегти прізвище Капніст.
Похована на Полтавщині в родовому маєтку Велика Обухівка, поряд з могилою знаменитого предка Василя Капніста.
За матеріалом офіційної ФБ-сторінки УІНП
