Днями у Національному музеї літератури відбулася історично-музична акція до річниці боїв за Київ у1918 році: «А в Києві злота брама…».
У виконанні Тараса Компаніченка і «Хореї Козацької» звучали пісні Української революції 1917 року і Визвольних змагань 1917-1921 років. Це було не звичне виконання відомих українських мелодій з переробленими на комуністичний манер текстами, а звучали оригінальні тексти того буремного часу, натхненно написані видатними українськими поетами, забороненими пізніше радянською владою. Це стало можливим завдяки невтомній праці «найкращого українського археолога» Тараса Компаніченка, котрий «видобуває без лопати» по крупинці із старих українських кантів (не знищених, слава богу, комуністами) правдиву історію рідного народу, відмиває від намулів комуністичної ідеології та перекручень правдиву поезію українських поетів. До нової концертної програми «А в Києві злота брама…» музиканти відібрали кращі зразки пісенної та поетичної творчості того часу: Павла Тичини «Золотий гомін», Христі Алчевської «Щоб сонце правди», Олександра Олеся «О, Боже, волю сохрани!» й «Живи Україно!», Романа Купчинського «За рідний край», Ярослава Ярославенка «Марш Соколів», Михайла Гайворонського «Іде січовеє військо», Олександра Кониського «Битва за волю», Володимира Сосюри «Ви жертвою в бою»…
Відомий своїми дослідженнями історичних подій того часу історик Сергій Коваленко розповів присутнім про всі епізоди боротьби в різних частинах Києва, а не тільки за відоме більшості читачів повстання на заводі «Арсенал», за володіння столицею України. Виявляється, що країни Четверного союзу поставили умовою визнання тієї влади в Україні на переговорах у Бресті, яка буде контролювати на той момент Київ. Ось чому відбулася перша шалена агресія військ большевицько-ленінської Росії на Україну в цілому і на її столицю зокрема в кінці січня і на початку лютому 1918 року. Після кровопролитних боїв в різних частинах Києва з большевицькими контрреволюціонерами, де проявився переможний талант генерала Всеволода Петріва, війська УНР змушені перед переважаючими набагато силами більшовиків залишити столицю. Але змагання за Київ не були даремними – Українська Народна Республіка була визнана Німеччиною, Австро-Угорщиною та іншими державами Європи! А за місяць, вже у березні війська УНР під проводом Симона Петлюри визволять Київ від московських окупантів.
В обговоренні історичних подій того часу взяли участь пані Олена Леонтович з розповіддю про славну родину Шульгіних, науковці Микола Біляшівський та Генадій Друзенко, кінорежисер, автор документально-ігрового фільму «Українська революція» Іван Канівець (до речі, знімає новий фільм про ті буремні часи) та голова польської громади Києва Вікторія Радек. Пані Радек закликала киян до українсько-польського порозуміння перед лицем нової кремлівської агресії проти незалежної України та проти всього цивілізованого світу. Зокрема, закликала до спільного догляду за могилами польських вояків, які загинули, визволяючи Київ разом з військом Симона Петлюри від більшовиків у березні 1918-го та поховані на Байковому цвинтарі. Розповіла, як поляки в Польщі дбайливо доглядають за могилами українських стрільців, які загинули в боях на Віслі, сотворивши разом з вояками Пілсудського «Чудо на Віслі»: більшовицька армада, яка рухалась на Європу через Польщу була розгромлена й відкинута назад.
Наше завдання, як висловились промовці, – виховати нових Петлюр, Петрівих і Болбочанів, які викинуть московських окупантів з Криму і Донбасу, бо знову триває як і сто років тому війна за Київ, за Київ український, національний, патріотичний…
Георгій Лук’янчук
P.S. на світлинах: – виступає Хорея Козацька;
– виступає історик Сергій Коваленко
