У недавніх проявах антиукраїнських паплюжень, а особливо очорненням українського націоналізму 1930-40-их років та його основних формацій ОУН та його провідника Степана Бандери, інколи знаходяться українські захисники, мабуть і доброзичливі такі як найновіший Тарас Кузьо які у свої стратегії мабуть годяться з очорненням, але для балансу пропонують і осуд других. Така форма захисту інколи проявляється без коректи мильних інформації та засадничого спростування і тому оригінальне очорнення залишається здавалося б неспростовне, тільки воно дещо розвіяне, мовляв другі також винні.
Я не збираюся полемізувати з такими захисниками в англійській мові, бо це не на користь української історії ані української справи. Одначе уважаю конечним спростувати їхні мильні погодження які, на мою думку вони повторюють без відповідного дослідження чи інформації. У випадку останнього Тараса Кузя, його непоінформованість трохи вражаючи, бо він має доступ до українських джерел та правдивої інформації. Одначе його недавній захист українського націоналізму на сторінках “New Eastern Europe” у відповідь примітивним і необґрунтованим обвинуваченням у сторону ОУН і Степана Бандери німецького провокатора Андреаса Умланда зводиться до одного речення: “Щоби бути об’єктивним науковцем української історії, він (Умланд- АЛ) повинен поширити своє осудження не тільки на українських націоналістів до других, що він не хоче зробити.”
Це не ефективний захист. Подаю деякі вислови захисника які не витримують іспиту історії:
“Степан Бандера.. не був ніколи центральною постаттю в українському націоналізмі. Бандера був провідником ОУН тільки короткий час від 1939”
“Колаборація ОУН з Нацистами тривала три роки між 1939 і 1941.”
“Він (Умланд-АЛ) зосереджується тільки на крилі ОУН Бандери коли це крило було далеко менш колаборантське чим крило Андрія Мельника… Для прикладу, коли ОУН Мельника підтримувало оформлення дивізії Галичина, ОУН Бандери було проти цього.”
Коректа:
Степан Бандера був головою Крайової Екзекутиви ОУН від 1934 року. На ІІ Великому Зборі ОУН у квітні 1941 році, був обраним Головою Проводу ОУН. На ІІІ Великому Зборі Бандери не було бо він був ув’язненим в німецькому концтаборі. Обрано опісля Бюро Проводу на чолі з Романом Шухевичем. В 1945 році після виходу Бандери на волю Провід обрав друге Бюро Проводу на чолі з Бандерою. Бандера залишився головою Проводу ОУН до 15 жовтня 1959 року коли впав жертвою атентату на нього совєтським агентом. Більшої центральної постаті в українському націоналізмі ХХ віку немає. Ціла боротьба ішла під його іменем до його смерті і після. Іван Дзюба описує початки дисидентського руху коли у 1963 році влаштовано похід по Хрещатику, а російськомовне простолюддя дивилося по боках, показувало на прохожих та казало “Дивіться бандерівці, але їх багато!” Сьогодні по цілій Україні вітаються кличем ОУН, “Слава Україні. Героям Слава”.
А про яку колаборацію між ОУН і нацистами пише Кузьо. Вже на початку 1939 ОУН була заангажована у завзятій боротьбі з нацистами та їх союзником Угорщиною за Карпатську Україну. В 1938 році Бандери сидів у польській тюрмі. Коновальця вбито у травні 1938 року. Бандера вийшов з польської тюрми у 1939 році. У постановах ІІ Великого Збору немає одної резолюції на користь Німеччини. У травні 1941 року ОУН видала Політичні вказівки передбачаючи прихід німців в Україну:
“Якщо фронт боротьби третіх держав з Москвою буде пересуватися через українські землі, тоді військова окупація України побідними чужими військами неминуча…Наше завдання у такі ситуації: не допустити щоби Україна була тільки тереном розгри чужих сил , а вслід за тим об’єктом чужого володіння…Основною передумовою того є визнання і пошанування з боку тих держав суверенності та соборності України…Дальше відношення України до тих держав залежатиме від того, як вони будуть трактувати і шанувати права і життєві вимоги України.”
У тому дусі в червня 1942 року було передано німцям меморандум з пересторогою, що коли німці не шануватимуть вимоги України вони знайдуть українців своїми найгіршими ворогами.
А “вибілення” ОУН-Б обвинуваченням ОУН-М не оправдане підтримкою полковником Мельником оформлення Дивізії “Галичина”. Тим більше, що хіба Митрополит Шептицький який переховував єврейських дітей теж був колаборантом бо благословив оформлення Дивізії. Дивізія дала нагоду українським хлопцям здобувати військовий досвід, зброю та боротися з головним ворогом червоною Москвою. Ніхто не може закинути Дивізії воєнні злочини. Були спроби це зробити але не вдалося. Ці питання розглядали на заході англійці, американці і канадці і всі відкинули обвинувачення супроти Дивізії.
Історія українського націоналізму заслуговує на об’єктивну аналізу та оцінку. Цього не можуть робити наші вороги чи сьогоднішні лжа-приятелі які колись нас поневолювали або допомагали нашим поневолювачам. Тим більше коли це відбувається тенденційно, або на замовлення.
Російська дезінформація працює дуже активно і за великі кошти. Багато дехто працює на цю дезінформацію може і наївно. При найменше так я бажаю вірити. Але цій дезінформації не сміємо ми українців служити своєю недбалістю або навіть стратегією. Правда евентуально переможе. Тримаймося правди. Український націоналізм на високому моральному рівні.
12 квітня 2017р. Аскольд Лозинський
