22 березня у Херсоні відбулася зустріч із громадськістю на тему: «Як перемогти Росію: за матеріалами праць Дмитра Донцова». Організатор акції – ВО «Свобода», модератор – історик Михайло Галущак, засновник програми круглих столів «Історичні діалоги», метою яких є осмислення актуальних проблем та постатей українського минулого.
В акції взяли участь народний депутат України 7-го скликання, заступник голови ВО «Свобода» Олег Панькевич, очільник обласної організації ВО «Свобода» Олег Гаврилко та науковець, керівник Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова, упорядник і редактор «Вибраних творів» Д. Донцова у 10-ти томах Олег Баган, який і представляв своє значиме видання, і викладав проблематику заходу.
Зокрема О.Баган зупинився на таких головних проблемах у своєму виступі. Вчений поставив тезу про визначну роль Півдня України при формуванні сучасної концепції української держави і нації. Донцов, який народився у Мелітополі і чудово відчував «середземноморський» настрій мешканців Причорномор’я, як геополітик передбачив, що боротьба за Чорне море буде визначальною у процесі творення міцної української держави. Цей простір – це геостратегічна основа України, оскільки він дає можливість перетворити її на велику морську державу – із могутнім флотом, системою стратегічних міжнародних союзів, із широкими торгівельними зв’язками. Життя в союзі з мореплавством виховує в кожній нації (теза О.Шпенґлера, А.Дж.Тойнбі та ін.) стремління до здобування, динаміки, до постійних вольових зусиль. Так постала велич типових морських народів – давніх греків, англійців, голландців, французів, американців. Тому українці можуть змінитися ментально тільки через майбутнє формування себе як чорноморської нації, відкритої до Півдня, націленої на вічну експансію. (Статті Д.Донцова «Американізм», «Сансара», «За землю і море», «Наше море» та інші праці на міжнародну тематику).
Сам Донцов формувався передусім як теоретик нової генерації своєї нації. Він ніколи не апелював до старшого покоління, яке загрузло у народництві, «провансальстві», за його словами, тобто у автономістській тактиці і стратегії національної боротьби, в лоялізмі і пацифізмі, у пасивності й етнографізмі при моделюванні своєї культури. Він формував покоління «месників дужих» (Леся Українка), полум’яних героїв і суворо дисциплінованих лицарів на новому революційному фронті боротьби. Саме Леся Українка, яку так не розуміли сучасники, найбільше вплинула на світогляд Д.Донцова. (Два його чудові есеї – «Сила крові» про твір Лесі Українки «Три хвилини» і «Конфлікт поколінь» про драму «Адвокат Мартіян» – увійдуть до 10-го тому «Вибраних творів»). Наша неймовірна авторка пояснила, що героїчне покоління українців-переможців може народитися тільки з безкомпромісної, жертовної боротьби з ворогом, а не із стогнань та випрошувань, на чому виросли покоління народників 19 ст. Тому Д.Донцов постійно звертався до молоді, яка може змінюватися, може жити романтичним, може йти на жертви і стреміти до ідеального. Так, спочатку він став кумиром Січових Стрільців (у 1913-1917 рр. постійно друкувався у стрілецькому львівському журналі «Шляхи», на сторінках якого сформулював перші ідеологеми вольового націоналізму – традиціоналізм, ідеалізм, окциденталізм в культурі, активізм), згодом – кумиром націоналістів 1920-1930-х рр., коли від 1922 р. у Львові видавав «Літературно-науковий вісник» і його статті були основою ідеологічного вишколу членів УВО і ОУН.
Донцов найбільше вплинув на те, щоб український національно-визвольний рух після поразки Національної Революції 1917-1920 рр. переорієнтувався з лівих і ліберальних ідей на правоконсервативні, волюнтаристсько-націоналістичні світоглядні позиції. Це зробила його праця «Підстави нашої політики» (1921). Сам він не вступав до УВО і ОУН, бо вважав, що більше зробить як незалежний, позаструктурний мислитель, ідеолог і критик. Це давало змогу вільно шукати нові ідейні орієнтири, полемізувати, вказувати на промахи і недоліки націоналістичного руху і виявилося навдивовижу ефективним фактором для стимулювання та правильного морально-філософського унапрямлення українського націоналізму міжвоєнної доби. Донцов виробив теоретичну концепцію ОУН як Ордену, тобто організації, яка стоїть понад партіями, діє в усіх сферах національного життя, виховує не партійних пристосуванців і компромісників, що є об’єктивним фактом партійного життя, а ідейних фанатиків, носіїв моралі героїчної посвяти, які ні в чому не поступаються, які постійно підтримують горіння революційних ідей, які живуть вірою і духовним піднесенням, і не загрузають у дрібноті меркантилізму. Тому в ОУН ніколи не поширювалися опортунізм і кар’єризм, а завжди на передові лінії боротьби виходили щораз більші фанатики і герої, бо критеріями відбору кадрів були служіння і посвята.
Донцов був найбільшим концептуалістом антиросійської боротьби в українській політичній думці 20 ст. Чіткі антиросійські тези є ще в його ранній, соціал-демократичній, публіцистиці 1909-1911 рр. Яскравим маніфестом стала студія «Модерне москвофільство» (Львів, 1913), в якій він показав потребу звільнення українства від російських ментальних і культурних впливів. У тому ж році він на 2-у Студентському з’їзді у Львові виголосив промову «Сучасне політичне положення нації і наші завдання», в якій пояснив, що Російська імперія зі своєю агресивністю, шовінізмом, культурним несприйняттям України, зі своїми планами геополітичного домінування в Європі є неуникненною найбільшою загрозою для української нації. Ці тези були розширені у працях «Культура розкладу» (1917) і «Підстави нашої політики» (розділ «Варварія московська»), де автор проаналізував згубність впливу на Україну російського суто матеріалістичного світогляду, який вилився у большевизм-комунізм, російських традицій охлократії і масовізму, які плекали плебейські смаки в суспільстві, російського відвічного деспотизму, який виховував знамените російське рабство. Усе це тепер розцвіло по-новому у феномені путінізму. Протягом 1920-1930-х рр. Донцов не втомлювався повторювати, що Росія будь-яка – царська, ліберальна, комуністична – завжди залишатиметься найзавзятішим і найнебезпечнішим, абсолютним ворогом України й української нації, бо захланна у своєму імперіалізмі, цивілізаційно націлена на руйнацію і викорінення усіх основ і культурних ознак європейства, власне, середньоєвропейства, в Україні, бо прагне створити безмежну масу соціального рабства у своєму месіанському засліпленні («Москва – Третій Рим!»). У післявоєнну добу він повторив ці думки в есеях збірки «Московська отрута» (1955).
Натомість реально протистояти Росії Україна зможе тільки тоді, коли міцно триматиметься власних героїчних традицій, коли пробудить свою містику Києва як духовної столиці Східної Європи, коли перейметься глибоким і войовничим націоналізмом. Україна є вирішальною державою при створенні єдиного геополітичного простору Міжмор’я (між Балтикою і Чорним морем) і її завданням є створити твердий «середньоєвропейський вал» із народами Середньо-Східної Європи, щоб, нарешті, зупинити наступ євразійської Москви на Окцидент, який триває від 16 ст., від доби Івана IV Грозного (праці «Міжнародне положення України і Росія» і «Українська державна думка і Європа» 1918 року).
У кінці зустрічі О.Баган узагальнив, що видання творів Д.Донцова у 10 томах представляє автора колосальною постаттю в історії української політичної, культурологічної, філософської думки і публіцистики. І ця постать є символом незборимості і творчої величі Півдня України, який піддавався стільком імперським нищенням та асиміляціям. За масштабністю свого публіцистичного таланту Д.Донцов стоїть другим після Івана Франка, і нове видання, яке реалізовується в Дрогобичі і Львові (ВФ «Відродження»), дозволяє переосмислити і значення цієї постаті, і зрозуміти актуальність українського вольового націоналізму для сучасності.
За підсумками громадської зустрічі на пропозицію О.Гаврилка учасники проголосували за присвоєння імені Д.Донцова одній із центральних вулиць Херсона, оскільки на сьогодні в ході декомунізації вулицям міста повертають старі назви, які мають, однак, імперське ідейне навантаження, отримане в період царської загарбницької політики Росії в Україні.
Прес-служба НІЦ ім. Д.Донцова
