А світла засвіченого ніхто не покриває посудиною і не ставить під ліжко, але ставить його на свічник, щоби бачили світло… [Лк. 8:16]
Ця біблійна істина є найбільш влучним означенням усього, що впродовж останніх двох років чинить учнівська молодь Галичини за допомогою вчителів-наставників, а також Громадської ради «Святий Юр». Світильник Правди та Істини (Митрополит Андрей), дарований Господом найперше українцям, але також і всьому світові, як би ретельно його не приховували протягом останніх семи десятиліть (та – як це не парадоксально – й чверть віку в незалежній Україні!), неможливо ані згасити, ані бодай сховати в темряві забуття. Як виразно показали події останніх двох років, після спорудження пам’ятника Андрею Шептицькому у Львові та прориву інформаційної блокади навколо постаті українського Мойсея вже нікому не вдасться заблокувати повернення великого українського Пастиря до своєї української пастви. І як недолуго та смішно виглядають на цьому тлі розпачливі намагання деяких посадовців (які «про око виборця» вдягають вишиванки, «світяться» в храмах усіх конфесій, «жонглюють» патріотичними гаслами) тихцем, непомітно для загалу, якщо не зірвати, то бодай стримати духовне відродження нації на ґрунті ідейного та конфесійного об’єднання українців під патронатом праведного Андрея. Мабуть, не здатні зрозуміти вони, що на тлі святоюрського святця аж надто виразно проявляється лукавство цих псевдопатріотів.
Прикро констатувати, та виявляється, що інформація про скандальні події навколо спорудження пам’ятника Андреєві Шептицькому у Львові поширилась далеко поза межі Львівщини і донині чіпко тримається в пам’яті людей. Перебуваючи на Франківщині, у ході розмов виразно пригадались і провокації псевдозахисників Святоюрського скверу (котрі нині чомусь не хочуть бачити, як масово винищують у Львові заповідні зелені зони задля комерційних забудов), і, м’яко кажучи, тодішня дивна поведінка деяких посадовців, і навіть тодішнє опрацювання «альтернативного сценарію» перенесення святкувань 150-ліття з дня народження Андрея Шептицького зі Львова до Івано-Франківська. Але разом з тим було потверджено великий позитив тих трагікомічних подій, які мобілізували здорову частину інтелігенції та спонукали її до праці, що сконцентрувалась у масштабній просвітницькій діяльності серед українського загалу. Не очікували вороги Митрополита такої розв’язки. Спричинились згадані події і до виходу цього просвітництва за межі Львівщини, – тож 19 травня 2017 року делегація Громадської ради «Святий Юр» вирушила до Івано-Франківська для участі у святі української молоді під гаслом «Андрей Шептицький – це Україна: будівничий, князь, лідер!»
Святкування проводились на базі Івано-Франківської католицької школи ім. святого Василія Великого і аналогічно, як в інших місцевостях, розпочалось з молебню до Пресвятої Богородиці. Після молитви присутні відвідали виставку експериментального мистецтва у техніці люмінографії під гаслом «Погляд у майбутнє Владики Андрея», а далі взяли участь у науково-дослідницькій та мистецькій частинах свята. Необхідно зазначити, що в Івано-Франківську проходив уже третій тур науково-практичної конференції, присвяченої Митрополитові Андрею, на який прибули доповідачі з усієї області. Тому рівень підготовки і презентації багатьох робіт був достатньо високим. Назагал до участі в конференції було відібрано 16 доповідей (заслуховування відбувалось у двох паралельних секціях), частина з яких насправді були спробою об’єднати дві або й три роботи. Через це реальних доповідачів виявилось 21. Треба також згадати, що в представлених роботах учні нерідко опрацьовували факти, пов’язані з перебуванням та діяльністю Митрополита Андрея на Станиславівщині (нинішня Івано-Франківщина), що направду стало окрасою доповідей.
В роботі конференції взяла участь вихованка Рогатинської гімназії Оля Галак, яка минулого року здолала усі тури конференції і виступила на сцені Львівської опери під час урочистої академії з нагоди освячення барельєфу Митрополита Андрея Шептицького. На її прикладі наочно видно, які рясні і потужні плоди дає праця з талановитою молоддю, навіть на такому короткому відтинку часу як один рік.
В художній частині свята величною і вражаючою була театралізована вистава Василя Герасим’юка «Андрей» у виконанні народного аматорського колективу «Ротонда» школи с. Олешків Снятинського району. І, що найбільш примітно, акторами були учні, вчителі і парох місцевого храму.
На завершення свята уже традиційно всі учасники, їх наставники та організатори були відзначені дипломами, грамотами й подяками Громадської ради «Святий Юр».
Уже на зворотній дорозі делегація Громадської ради «Святий Юр» завітала до давньої столиці Галицько-Волинської держави – стольного граду Галича (нинішнє с. Крилос).
Свого часу завдяки старанням двох визначних мужів – Митрополита Андрея Шептицького та археолога Ярослава Пастернака – цей винятково важливий символ тисячолітньої державності та європейськості української нації був відвойований з чіпких лабет історичного безпам’ятства і повернений у свідомість великого прадавнього народу. Тоді, перед початком важких випробувань українців, «крилоське відкриття» стало одним з потужних стовпів скріплення національної ідентичності і животворчим чинником опору та боротьби проти окупантів і «визволителів» середини минулого століття. На жаль сьогодні нація втрачає відчуття важливості та унікальності цього давнього символу і, подібно як свого часу Тарас Шевченко, тавруючи добровільне пониження власної гідності та рабську психологію сучасників писав «і на Січі мудрий німець картопельку садить», тепер уже нинішнє покоління виявляється більш заклопотане «картопелькою» ніж збереженням національної та релігійної гідності (ідентичності). Тому нині перед нами знову постає комплекс завдань не менш важливих як за часів Шептицького й Пастернака: найперше повернути символ давнього Галича-Крилоса у свідомість нації бодай на довоєнний рівень, а також продовжити вдалий початок цих сподвижників скріплення українського духу й врешті приступити до фахового та всеохопного вивчення й популяризації цієї важливої пам’ятки історії та духовності нашого народу. Що ж, як виглядає, перед нами ще велетенський обсяг праці до якого має чудову нагоду прилучитися кожен з нашого покоління, у кого залишилась хоч дрібка гідності та почуття гордості за приналежність до української нації.
З. Боровець
