Тема декомунізації сьогодні одна з найактуальніших, вона зачіпає усе українське суспільство. Декомунізаційні закони почали діяти у травні минулого року, та безповоротно порвати з радянським тоталітарним минулим Україні не так просто: процес трансформації пострадянської свідомості справа не одного дня. По-різному сприймається перейменування «совєтських» топонімів: у когось це викликає ентузіазм, у когось же, особливо у старшого покоління, часто навпаки – спротив. Знаходяться і ті, хто «грудьми» протистоїть поваленню монументальних «Іллічів», яких уже майже не залишилося. Безперечно одне: впровадження нового законодавства не обійшлося без суспільних збурень і дещо затяглося. Адже 22 лютого сплив закріплений нормативними актами термін зміни назв населених пунктів, що підпадають під дію закону про декомунізацію. Верховна Рада України встигла перейменувати 176 міст та сіл з 987, пропозиції щодо яких були передані на розгляд парламенту місцевими радами. Проте, в Українському інституті національної пам’яті переконані: країна може повністю розпрощатися з радянськими назвами вже навесні 2016 року.
За даними працівників установи, найбільше населених пунктів, назви яких підпадають під перейменування згідно з законом про декомунізацію, розташовані у Донецькій області: 23 міст і 83 села. В одному зі своїх інтерв’ю директор Українського інституту національної пам’яті, історик Володимир В’ятрович зазначив: «На жаль, мусимо констатувати, що за 25 років незалежності фактично нічого не робилося в цьому напрямку. Тому Путіну вдалося реалізувати свої плани, спираючись на радянську ідентичність мешканців цих територій. Декомунізація, яка проходить сьогодні, це, зокрема, засіб спинити розростання російської агресії та повернути тимчасово окуповані території. Ми повинні проводити системну роботу з деконструкції радянських міфів, відновлення історичної правди про минуле цих місцевостей. Під шаром радянської пропаганди ми знаходимо цікаву історію, місцевих героїв, які мають стати основою української ідентичності цих місць. Очевидно, що це відбудеться не миттєво, і, в першу чергу, ми повинні звертати увагу на молоде покоління, війну за яке Путін програв на всій території України».
Насправді важко назвати бодай один регіон держави, де перейменування об’єктів топоніміки проходило б «одноголосно», ситуація у деяких містах та областях набула особливого розголосу. Як-от, приміром, у Кіровограді, де міськрада запропонувала парламентському комітету сім нових назв обласного центру, чи пропозиція міськради Комсомольська на Полтавщині – вважати назву міста «абревіатурою, яка не містить символіки комуністичного тоталітарного режиму».
Прикметно, що по всій території України активними противниками перейменування пострадянських топонімів виявилися представники колишньої Партії регіонів, які всіляко намагаються «підігрівати» градус напруги у суспільстві, граючи на «ностальгійних» настроях певних груп населення. Так, у Херсоні депутат міськради від «Опозиційного блоку» Ганна Середа не посоромилася коментувати процес декомунізації у місті матірними словами на адресу Січових стрільців, іменем яких названо одну з вулиць Херсону. Про це публічно висловилася у соцмережах. А у місті Суми «Опозиційний блок» виявив ще й креатив: під час сесії міської ради депутат від цієї політичної сили Юрій Перепека вручив міському голові Сум Олександру Лисенку «відзнаку»: невеличкий кубок з написом «Вредитель года». На знак того, що мешканці міста, мовляв, обурені перейменуванням низки вулиць, яке вважають недоцільним. Зокрема, що стосується перейменування вулиці Баумана (соратника Леніна) на вулицю Степана Бандери.
Напередодні сумський міський голова підписав розпорядження про офіційну зміну назв 89 вулиць та провулків обласного центру з більш як 130, які спеціально створеною робочою групою було запропоновано до перейменування у межах закону про декомунізацію. Решту пропозицій, що викликали гарячі дискусії під час громадського обговорення, мер передав на розсуд голови облдержадміністрації, котрий має повноваження прийняти рішення з цього питання. Так, суперечки виникли, зокрема, навколо ініціативи з перейменування вулиць Робітнича, Кооперативна, Інтернаціоналістів тощо.
Слід сказати, що під час громадських слухань з приводу топонімічної декомунізації в Сумах кипіли справжні пристрасті, іноді втручатися доводилося навіть правоохоронцям. Свою думку висловлювали не лише члени робочої групи – краєзнавці, історики, науковці, громадські активісти, але й представники квартальних комітетів, мешканці вулиць, що потрапили у перелік до перейменування.
Одначе, процес триває, і його не зупинити. Віднині 6 вулиць у Сумах названо на честь Героїв Майдану та АТО, ще 12 вулицям повернуто історичні назви. Ім’я наймолодшого кіборга сумчанина Сергія Табали, котрий загинув, захищаючи Донецький аеропорт, носитиме тепер уже колишня вулиця Паризької комуни. Вулиця Куйбишева стане вулицею Олексія Братушки – на честь сумчанина з Небесної Сотні, загиблого на київському Майдані. Вулиця Федька називатиметься вулицею Героїв Небесної Сотні. Радянська стане вулицею уродженця Сумщини, письменника Олександра Олеся, колишня Павлика Морозова – вулицею Олега Ольжича.
Віддають данину пошани українці не лише видатним історичним особистостям, а й видатним сучасникам. Так, у містечку Краснопілля Сумської області відтепер не буде вулиці імені Воровського: натомість з’явиться вулиця Семеренків. Пишаються мешканці містечка сестрами Семеренко – Валентиною та Вітою, які тут народилися і виросли, тож не дивно, що пропозиція назвати вулицю на честь олімпійських чемпіонок з біатлону знайшла одностайну підтримку.
Хвиля декомунізації прокотилася Україною. У Дніпропетровську влаштували прощання із «совком» у музеї. Там зібрали посуд із портретами Леніна, вимпели із гаслами та плакати, що кликали у «світле майбутнє», а на тлі цих речей читали антикомуністичний фольклор. Падають останні «леніни». 17 лютого у Нікополі Дніпропетровської області повалили пам’ятник Іллічу, який стояв біля міськвиконкому. Це був останній Ленін у Нікополі, активісти вже давно пофарбували його у патріотичні кольори. Заввишки фігура вождя була понад 12 метрів. У Щорсі Чернігівської області теж демонтували пам’ятник радянському вождю. Журналіст Віталій Назаренко написав на своїй сторінці у Facebook: «Історичний момент! Демонтовано найбільшого Леніна в Україні! Місто Щорс (Сновськ), Чернігівщина», – повідомив він і оприлюднив фото демонтажу. Нещодавно чергового «Ілліча» демонтували у Путивлі, що на Сумщині, а невдовзі мають знести чотири пам’ятники Леніну у Шостці, яка історично помітно вирізнялася симпатіями по відношенню до комуністів та регіоналів. У Юнаківці ж Сумського району днями перефарбували у національні кольори скульптуру піонерів поблизу місцевого Будинку культури. Юнаківський сільський голова Григорій Скляров говорить, що ініціативу виявили самі мешканці. Люди не хотіли розбивати скульптури, тож і запропонували оновити їх за допомогою фарби. Червоні хустинки перефарбували на сині, а комуністичний стяг – у жовто-блакитний: «Зробили із піонерів пластунів…».
А завершити хотілося б словами українського історика, архівіста та громадського діяча, члена Вченої ради Центру досліджень визвольного руху Геннадія Іванущенка, який щодо процесу декомунізації в Україні висловився так: – Якщо ми хочемо, щоб на нашому городі, в садку чи квітнику щось виросло, – треба подбати про ґрунт і виполоти бур’ян. Причому, одного разу недостатньо, треба полоти постійно, поки не виведеться і не загрожуватиме молодим рослинам. Так і з декомунізацією. Російсько-комуністичні символи (матеріальні й нематеріальні) – це бур’ян, який завівся 100 років тому в нашій історичній пам’яті. Він понівечив не одне покоління, а найстрашніше – зміг так підмінити собою справжній зміст історії, що до нього вже й звикати стали. Це правда, що пізно кинулись полоти, тому треба великої енергії, щоб переломити ситуацію. Щоб і надалі на нашій землі виростали покоління патріотів, а не всілякі «днр-лнр» та інший чортополох.
Алла Акіменко
