Якщо вмирати на фронті, то націоналісти; якщо ділити владу – традиційно або чужинці або ті, хто від війни втік.
Доки вони пересуваються з одних шкіряних владних диванів на інші, ми «карʼєрно зростаємо» у соціальних ліфтах з однієї викошеної посадки на іншу.
І вони завжди спеціалісти з усіх питань. Міністри-вундеркінди.
З «міністерства комах» у «міністерства космічних воєн» – лєгко.
І все життя реформують країну.
А чому б нам з ними не помінятися місцями.
Може вони перед тим як лізти у зручні кабінети, хоч трошки порубаються в посадках, а ми якось справимося з викликами державної ваги. Тут же ж справляємось.
І повірте, бачу поряд з собою багатьох, хто справді вартий і заслужив визнання від держави. Готові міністри оборони. А не підходять солдати – поставте керівника фонду «Повернись живим», – точно справиться.
Бо після війни певен, що ті, хто не пішов фізично захищати Батьківщину мають владні кабінети покину назавжди.
І не достатньо буде приїхати в Дружківку і попити кави у військовій формі…
Повторення 2014 року не буде. Будьте певні.
Велику Україну будуватимуть націоналісти.
П.С. А тим часом у моєму селі Смига Дубенського району Рівненської області реформатори вкрали (приватизували) місцевий торфобрикетний завод. Зробили, що не вдалося ні регіоналам, ні Яценюку, ні в часи Порошенка.
Успєх.
В результаті бюджет недоотримає надходжень. Люди роботи. І палива, яке так рятує взимку, бо підприємство постачало торфобрикетом, школи, лікарні, пенсіонерів. І завжди було прибутковим і бюджетоутворюючим.
Завод роботу зупинив. Закупівельні ціни зросли втриччі. Приватизатор перелітає в Міноборони.
Навіщо Батьківщину захищати, якщо нею можна торгувати.
