Тетяна Негода, LB.ua
Святослав Шеремета — депутат Львівської облради, директор меморіально-пошукового центру «Доля», який у середині жовтня провів пошуково-дослідницькі роботи в польському прикордонному селі Ласків. Під час цієї експедиції знайшли останки понад 40 цивільних українців (усього вчені мають дані про 327 жертв), які загинули навесні 1944 року під час пацифікаційних акцій підрозділів польських Армії Крайової та Батальйонів хлопських. Саме з ініціативи пана Святослава Львівська облрада ухвалила рішення проголосити 2027-й Роком Романа Шухевича, УПА й Олега Ольжича. А за кілька днів депутата і науковця оголосили у Польщі персоною нон грата аж до жовтня 2031 року.
Причому не вперше: у жовтні 2017 року Шеремета координував спорудження меморіалу Героям Карпатської України на Верецькому перевалі, де поховані січовики Карпатської України, яких у березні 1939 року розстріляли польські прикордонники після передачі полонених угорською стороною. Тоді депутат отримав аналогічну заборону на в’їзд до Польщі й усієї Шенгенської зони.
Пане Святославе, ваші пошуки тривали два тижні. А коли почалася підготовка до них і чи не була ускладнена?
Підготовка до експедиції була тривалою. Ласків потрапив у перелік об’єктів досліджень (їх усього чотири), які визначила українсько-польська робоча група, що діє під егідою міністерств культури Польщі й України. Зокрема, сторони домовляються про пошукові й ексгумаційні роботи, взаємне надання необхідних дозволів.
Ще минулого року ми виїхали в Ласків, щоб подивитися місце розкопок. Відверто: досить довго шукали те православне кладовище. Знали, що воно біля дороги. Але кілька разів проїхали повз: воно повністю заросло чагарниками. Провели попереднє обстеження і зрозуміли, що перш за все треба впорядкувати кладовище, подали відповідну заявку. Чекали десь три з половиною місяці дозволу, і лише в червні наша команда навела там лад, вирізала дикорослі дерева, кущі тощо. Привели територію до належного стану, щоб можна було проводити дослідження. Заявку на проведення пошукових робіт подали ще минулого року. Та вимоги до оформлення змінювались, ми її переписували і в результаті отримали дозвіл лише 31 серпня. Підготувалися до робіт, і з 5 по 17 жовтня відбулася експедиція.
Як поставилися до цих робіт поляки? Сприяли?
Попри довгу процедуру отримання дозволу під час самої експедиції ми мали повне сприяння від різних представників польської влади. Постійно були присутні представники і польського Інституту національної пам’яті, і органів охорони культурної спадщини, і місцевого самоврядування, і правоохоронці. Треба віддати належне — ми мали повне сприяння, ніяких перешкод.
А місцеві мешканці?
Не було ніякої реакції. Біля цвинтаря там усього один будинок, і мешканці навіть дозволили, щоб на їхньому подвір’ї техніка стояла (щоправда, не ми про це з ними домовлялися).
Канадський дослідник Мирослав Іванек вважає, що знайдені на кладовищі останки — цілком очікуваний результат, а шукати треба в неочевидних місцях — і там можуть покоїтися ще близько 90 відсотків задокументованих жертв. Є розуміння, як далі діяти?
Ми розуміли, що це лише початок пошукових досліджень, і в першу чергу хотіли локалізувати поховання на кладовищі. Нам вдалося знайти у східній його частині місце масових поховань українців, які загинули 10 березня 1944 року під час нападу підрозділів Армії Крайової та Батальйонів хлопських. Шукали в різних частинах кладовища, і є свідчення, що загиблих і в західній частині хоронили, але поки не знайшли їх. Далі необхідно ексгумувати й дослідити знайдені останки й територію цілого села Ласків. Останки можуть бути в схронах, на подвір’ях і в інших місцях по селу. Як свідчать спогади вцілілих мешканців Ласкова, тіла вбитих 10 днів лежали і вже почали розкладатися, поки привезли українців із сусіднього села Смолигів, які й захоронили їх (потім смолигівців також убили і, за деякими даними, поховали поблизу Смолигівського лісу). Не те що захоронили — швидше прикопали. Тому погоджуюся з твердженням Мирослава Іванека, що в Ласкові дуже багато місць, де можна знайти поховання, і вони не забудовані наразі, це можуть бути просто поля. Хат у сучасному Ласкові значно менше, ніж було до 1944 року. Це дійсно дуже перспективний об’єкт для таких пошуків. Тоді як село Сагринь, наприклад, більш густонаселене й досліджувати його складніше — шукати схрони, де ховалися й загинули мешканці.
Чому саме в схронах? Намагалися гуртом оборонятися?
За свідченнями, мешканці Ласкова побачили заграву й почули постріли з боку села Шиховичі, зрозуміли, що його палять. Здогадалися, що на них чекає те саме, і готувалися до нападу. Кожна родина мала пивницю чи схрон, щоб у такі важкі часи ховатися. Люди сподівалися пересидіти в них напад, але поляки вбивали їх просто у схронах. Є свідчення, що вкидали всередину гранати або ж підпалювали хати — і люди задихалися там.
Як фахівці вирізняють саме поховання того періоду? За ознакою неглибокого прикопування? Це ж кладовище, там багато поховань.
Ціла сукупність факторів вказує на це. Насамперед, свідчення мешканців Ласкова, яким вдалося врятуватись. Деякі родини хоронили своїх родичів навіть ще у травні й червні, коли ситуація стала безпечнішою. Ті, кому вдалося вижити, родичі із сусідніх сіл приїздили, забирали вбитих з хат і схронів, подвір’їв і хоронили. Або ж забирали з місць березневого поховання й ховали на кладовищах. Важливий характер розміщення поховань: ці неглибокі, 40–70 см від поверхні землі, тоді як традиційні цвинтарні поховання розміщуються рядами і на глибині близько 160 см. Вони є і групові, і індивідуальні.
Вік, стать, причини смерті жертв можна буде встановити вже під час антропологічних і судово-експертних досліджень. Завдання на зараз ми виконали.
І коли можна буде перейти до цього етапу?
Оптимально було б наступного року. За сприятливої погоди десь у квітні. Зараз територію законсервували: поховання прикрили агроволокном, засипали землею. Територію довели до належного стану. Повністю поховань ми і не відкривали.
А є ризик, що не достоїть у такому вигляді до весни? У Польщі теж є вандали, помітні антиукраїнські настрої.
Я не хотів би навіть думати про такі речі. Останки повністю в землі, не думаю, щоб хтось хотів копати. Зрештою, навпроти кладовища живуть місцеві, сподіваюся, якщо помітять несанкціоновані розкопки абощо — повідомлять правоохоронцям.
Роботи в інших селах планували?
На прикордонних землях багато таких місць, де були вбиті українці. Лише 10 березня 1944 року пацифікаційні акції застосували щодо українських сіл Сагринь, Ласків, Шеховичі, Модринь, Берестя, Турковичі… На території Підкарпаття їх теж десятки. Роботи ще дуже багато.
А є якісь особливо важливі для української історії місця, які дуже треба, на вашу думку, дослідити?
Їх десятки на території Польщі — населених пунктів, де відбувалися масові вбивства українців, і там однозначно треба проводити дослідження. У Павлокомі вже стоїть пам’ятний меморіал, але розкопок там не проводили. А Ласків, Сагринь, Завадка Морохівська, Пискоровичі — це символи трагедії українців Холмщини, Надсяння, Лемківщини. Їх треба дослідити для встановлення масштабу цієї трагедії.
А як же її проводити, якщо поляки заборонили вам в’їзд?
Звісно, мені буде прикро, якщо не зможу взяти участь, але в нас професійна, добре підготовлена команда, і впевнений, вона добре впорається незалежно від того, дозволять мені в’їзд чи ні.
Як розцінюєте це рішення Польщі?
Воно абсолютно необґрунтоване й неправильне. Давати таку заборону за погляди на історію, за трактування історичних подій… Це як мінімум неправильно. Ми ж говоримо, що живемо у вільному світі, де головними цінностями є свобода слова, пересування, а мене в цьому обмежують. Як і у свободі наукових досліджень, бо я як історик маю право проводити їх і відповідно трактувати.
Вам це якось пояснювали?
Наразі я маю інформацію із соцмереж і з медіа. Як показує практика, навряд чи буде якийсь офіційний документ. Щоб його отримати, готуватиму офіційний запит і далі міркуватиму, як реагувати. Хоча, безумовно, буду оскаржувати. Не можна за погляди на історію позбавляти людину права вільно пересуватися всією Шенгенською зоною.
Яким може бути підґрунтя? Заборона збіглася і з розкопками, і з рішенням ЛОР оголосити 2027-й роком Романа Шухевича й Олега Ольжича.
Дуже дивна реакція польських друзів і партнерів і на те рішення облради. Обласна рада вже неодноразово ухвалювала подібні рішення — проголошувала роки відомих постатей, організацій і подій, пов’язаних з українською історією, культурою і боротьбою за незалежність. Роман Шухевич і воїни УПА визнані борцями за незалежність України законодавчо, і Верховна Рада ще у грудні 2025 року прийняла постанову з переліком пам’ятних і ювілейних дат. Там, зокрема, і 120-річчя від дня народження Шухевича й Ольжича. І органи місцевого самоврядування традиційно ухвалили рішення вшанувати ці дати.
Зараз дуже часто від польських політиків, медіа і просто в соцмережах лунають звинувачення Шухевича в подіях на Волині. Але він став головним командиром УПА в листопаді 1943 року відповідно до рішення Надзвичайного великого збору ОУН, і розрізнені повстанські загони об’єдналися під єдине командування. А найтрагічніші події на Волині відбулися ще в липні-серпні того року, деякі навіть у травні-червні. Чому звинувачують головного командира УПА Шухевича, мені як історику незрозуміло.
Така бурхлива реакція для мене взагалі була великою несподіванкою. У 2021 році Львівська облрада проголосила 2022-й роком УПА з нагоди 80-річчя створення — і Польща ніяк на те не зважала. Деякі політики правих партій робили окремі заяви, але ж не йшлося про такі рішення, як зараз. Дуже дивно. 2007 і 2017 роки вже оголошували роками Романа Шухевича багато обласних рад.
Тоді праві в Польщі ще не мали таких позицій, як зараз… Як далі розвиватиметься ця історія? Чи вдасться закінчити роботи, дадуть поляки працювати?
Дуже сподіваюся, що дослідження будуть продовжені, експедиції в Україні й Польщі відбуватимуться. Тільки ґрунтовні наукові дослідження повинні показати реальну картину страшних подій середини ХХ століття на територіях сучасної Польщі й України. Наше завдання — після досліджень увічнити пам’ять усіх жертв з обох боків.
