Сьогодні перед Україною постала нова загроза – втрата найвпливовішого союзника. Останні події, нажаль, свідчать про те, що Білий дім може змінити свою тактику по відношенню до нашої країни.
Одразу після Революції Гідності тодішнє керівництво України виступало на всіх можливих міжнародних майданчиках, була сформована потужна проукраїнська міжнародна коаліція, в на Росію були накладені санкції за анексію Криму та окупацію ОРДЛО.
Українці звикли, що про нас почали говорити у світі, більше того – сприймати як суб’єкта міжнародної політики. Нашим дипломатам були усюди відкриті двері, а тема України лунала і в Голівуді, і в музиці.
Так, багато до чого ми тоді звикли.
Звикли до системного зростання економіки з 2016 року та зменшення державного боргу.
Звикли до культурної національної політики. Звикли до підтримки України у світі та постійної допомоги з-за кордону.
Але за два останні роки всі попередні надбання або знаходяться в стагнації, або ж цілеспрямовано знищуються – економіка падає, державний борг щомісяця зростає, інвестори залишають Україну, при владі люди, які принципово не володіють українською, а лідери цивілізованих країн ігнорують Зеленського та його представників.
З вересня 2014 року Україна була повноправним учасником кожного саміту НАТО. Але вже з кінця 2019 року нас припинили запрошувати на саміти й причин цьому багато. Це й відсутність дипломатичної культури, й велика ймовірність витоків інформації в Росію, й безліч міжнародних скандалів.
Україну не запросили на черговий саміт НАТО в червні 2021 – це красномовний результат зовнішньої політики Зеленського.
Чи варто нагадувати, що минулий саміт Зеленський взагалі проігнорував, а потім здивовано, наче дитина, питав, «чому Україна досі не в НАТО?».
Жодна цивілізована країна не хоче зв’язуватися з сучасним керівництвом України, бо за останні два роки крім брехні, блефування, маніпуляцій, згортання практично всіх реформ, які були впроваджені до цього, неприхованої корупції на найвищому рівні та незрозумілої позиції Зеленського стосовно російського агресора, не відбулося нічого.
«Не кажіть мені, що ви цінуєте. Покажіть мені свій бюджет, і я сам скажу вам, що вам цінне» – улюблена цитата Джо Байдена.
Тому давайте, для прикладу, подивимося на бюджет країни і на те, скільки грошей витрачається на те, щоб запровадити в нашій армії стандарти НАТО та зміцнити обороноздатність.
Тільки факти:
1. Запорізьке держпідприємство «Радіоприлад», яке спеціалізується на виробництві радіоапаратури для Збройних сил, повідомило, що вже не має прямих контрактів з Міноборони в межах державного оборонного замовлення.
2. Львівський завод «Лорта» протягом минулого року не отримав від Міноборони фінансування за замовлену продукцію. На її виробництво завод витратив 25 мільйонів гривень власних коштів і тепер в боргах.
3. Низка підприємств Державного космічного агентства повідомили уряду, що програма виробництва військових транспортних засобів була профінансована лише на 25%.
4. Відсутнє оборонне замовлення на виробництво нових танків «Краб» і «Булат».
5. Павлоградський хімічний завод за минулий рік отримав 156,8 мільйона гривень збитків. Міноборони затягнуло з рішенням замовити виробництво ракетних комплексів «Вільха», «Вільха-М», «Грім» та інших. На хімзаводі зазначили, що не можуть отримати фінансування від міністерства, тому виробничі потужності підприємства простоюють, а фаховий персонал звільнений.
Чи можна в подібній ситуації стверджувати, що переозброєння армії по зразках НАТО є для керівництва держави пріоритетом? Чи прагне сучасне керівництво України перемогти у війни та звільнити території?
Бо якщо українська влада своїми діями демонструє свою неготовність чи небажання до реформ на шляху до членства у НАТО, то нелогічно було б очікувати, що інші країни будуть це робити за нас. І з саме з цієї логіки треба розуміти позицію Байдена щодо його заяви про «контрпродуктивність» санкцій проти «Північного потоку – 2».
«Він був майже добудований до того часу, коли вступив на посаду. Я думаю, що введення санкцій зараз було б контрпродуктивним з точки зору наших відносин з Європою». – заявив президент США.
Тобто головна причина в тому, що Північний потік вже добудований і тоді виникає питання: «Чому?» Та «Що робив Зеленський, щоб його не добудували?». Бо по економічним та геополітичним інтересам саме України найбільше б’є добудова ПП-2, а тому хто, як не українська влада мала б робити все можливе і неможливе для зупинки його будівництва? Бо інакше наша газотранспортна система автоматично перетворюється на металобрухт, а держбюджет втрачає близько 5 мільярдів доларів щороку прямих та опосередкованих доходів.
Але за ці два роки, аж до останньої прес-конференції, Зеленський навіть жодного разу не згадував про цю кричущу проблему. Можливо, що він навіть не знав про існування ПП-2. Аж «раптом» виявилося, що газопровід вже побудували, а «найвеличніший» нічого кращого не вигадав, як перекласти відповідальність з хворої голови на здорову – звинуватити Байдена і Меркель.
Так, кожен президент мислить та діє тільки в інтересах власного народу і держави. Кожен, окрім Зеленського! І в тому, що Північний потік – 2 почне функціонувати, буде винен Зеленський, який за два роки нічого не зробив, щоб зупинити його будівництво.
Так, запуск Північного потоку вдарить по економіці України, поліпшить становище Росії та позбавить нас одного з важелів впливу на країну-агресора. І що зараз робить Зеленський? Правильно – звинувачує наших стратегічних партнерів.
Тому вже й не дивно, чому за ці півроку Зеленський досі не був запрошений в Білий дім для зустрічі з Джо Байденом до його перемовин з російським диктатором, але є ще одна причина – ймовірна зустріч була зірвана через скандал зі зміною керівництва «Нафтогазу».
Про це повідомило авторитетне американське видання Axios з посиланням на джерело в адміністрації Байдена.
«Джерело в адміністрації розповіло, що Білий дім розглядав можливість запрошення Зеленського у Вашингтон перед самітом Байдена з Путіним, але відмовився просувати зустріч після рішення Зеленського змінити керівництво державної енергетичної компанії “Нафтогаз”. Цей крок викликав стурбованість у адміністрації, що він відмовився від зусиль по боротьбі з корупцією», – пише видання.
Саме так, бо бажання нинішнього керівництва України повернутися до ручного управління державою часів Януковича, забувши про незалежність антикорупційних органів, про корпоративне управління державними компаніями, про наглядові ради та публічні конкурси при призначенні на посади викликає, м’яко кажучи, подив у наших міжнародних партнерів. Бо там, де нема прозорості, об’єктивності, публічних процедур та збалансованості – там нема цивілізованих демократичних країн.
І наостанок про гроші, яких нема. Бо строк чергового траншу від МВФ пересувають вже рік, а в цей самий час резерви держави тануть. І згідно плану ми мали б вже отримати четвертий транш, а досі не отримали і другий. Але і його відтерміновано, бо МВФ вимагає від Зеленського реального впровадження системних реформ, дієвої боротьби з олігархією та корупцією, а не відосиків, п’ятничних шоу в РНБО та шашликів з журналістами.
За два роки Зеленський продемонстрував, що не здатен керувати країною, а його команда є хаотичною зграєю невігласів. І вже навряд чи щось змінить відношення до Зеленського у світі, а тому поліпшення міжнародного статусу України можливе тільки після зміни влади.
Ігор Артюшенко
