Я – солдат
Ти солдат? З невимовним подивом запитує щоразу більшість знайомих і незнайомих людей.
Як так?!
Був нардепом, працював у комітеті з питань національної оборони і безпеки, маєш найвищий ранг державного службовця («генеральське звання» в цивільній ієрархії), створив безпекову аналітичну структуру, і…всього лиш рядовий солдат:)?
Так. Я всього лиш солдат. І це був мій свідомий вибір …каже моя гординя.
Відчути війну ногами солдата, в окопі, на позиції, серед простих людей, які стали солдатами.
Тим паче, роками закликаючи на бій з Москвою – є час показати власним прикладом силу своїх слів.
Тому я солдат.
І досі вважаю це кращою альтернативою, ніж скажімо адʼютанство в глибокому запіллі.
Зрештою, хтось же ж має бути солдатом.
Зірочок на всіх не вистачить.
І щоб хтось отримував ордени в Києві, почасти «непричетний», ти тут мусиш діставати «люлєй» від алкоголіка з червоним носом чи сцикуна, але з зірочкою на погоні.
Хоч у цивільному житті, навіть генералам армії не дозволяв підвищувати на себе голос.
Але зараз я солдат. «Мамай».
Бреду в пилюці стежками війни з книжкою і автоматом замість кобзи і сумлінно виконую покладені малі обовʼязки і поставлені дрібні завдання.
Але це моє его переконує мене, що солдат – це лише мій суверенний вибір.
Я солдат ще з інших причин.
Це вказання мені і мені подібним справжнього місця на шахівниці.
Увірвавшись в парламентську політику з вулиці, ми так і залишилися білими воронами, яких пошвидше треба було викинути назад. На вулицю. І бажано покарати ще й за зухвальство.
Після закінчення карʼєри парламентаря (короткого двохрічного парламенту 2012-2014) з непоганим здавалося б бекгоаундом: написаними за той короткий час з командою 75 законодавчими ініціативами 10 з яких стали законами я намагався залишатися корисним у здається фаховій для мене сфері – національній безпеці і обороні.
Ми заснували недержавний аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень» щоб продовжувати експерту роботу в цій царині і почали стукати в різні двері – безкоштовно пропонуючи державі свої мізки, час, впертість. Тим паче війна тривала.
Зверталися і в Національний інститут стратегічних досліджень, Генштаб, Міноборони, СБУ, ГУР, СЗР, – скрізь крізь перешкоди презирства дивилися як на білу ворону.
У грудні 2014 року за два тижні після складання повноважень нардепа пішов добровольцем у «Карпатську Січ».
Повернувся.
Продовжували дослідження у побудові так званної швейцарської системи оборони країни, намагалися окреслити контури майбутнього розвалу Росії, кричали про загрозу повної окупації Білорусі Росією. Створили унікальний в українському вимірі проект «Індекс війни» та «Глобальний прогноз».
А від нас і далі зневажливо відмахуватися, мовляв «вискочки» ви ніхто і звуть вас ніяк.
Більшу частину часу був безробітним. «УССД» то ж для душі:), жодних прибутків з цього ми не мали.
Ба більше, деякі «попутники» по революції Гідності вважали, що моє «дім тюрма» і запекли в застінки Лукʼянівського СІЗО.
Тим ми не були потрібні.
і Цим теж.
Тому я солдат – це певна угода між моїм бажанням і бажанням не моїм, констатація реальних обставин.
Але це ще й хороший життєвий урок.
Одного разу потрапивши на вершину залляту сонцем на зовсім короткий час треба памʼятати, якщо не скурвишся і не відмовишся від мети, тебе чекає похмурий низ і ти маєш знати чи готовий долати нову вершину.
Без регалій, орденських колодок.
З нуля.
Тому я солдат.
Свідомо йду цим шляхом.
За рік зальотів не мав, але й відзначень жодних.
Накази виконую.
Ініціативу зробити армію більш українською не припиняю, але йду тепер знизу до верху, а не зверху.
Бо верхам ніколи і ні до цього.
14 місяць крокую дорогами війни.
В хорошій штурмовій бригаді.
Зброю освоїв добре.
Побратими «терплять».
Тому стоїчно крокую далі.
Втішився як дитина, коли дослужився до посади головного сержанта взводу і отримав звання «молодшого сержанта».
Якби були наполеонівські часи ще мав би шанс закінчити маршалом.
У нас такі соціальні ліфти як у наполеонівській Франції не працюють.
Тому тішу себе місцем у задньому ряду «старої гвардії».
Наступна вершина зрозуміла БутиЛюдиною.
Я її завжди ношу у собі. І на собі.
Сподіваюсь я відповів на питання зацікавленої публіки, чому я солдат і досі:)
