Навіть достатньої русофобії недостатньо
Не встигаю слідкувати за онлайн-срачами, а тим паче брати в них участь.
Та й ніколи цього не любив.
Але дискусію про брак «русофобії» vs «перебір і знелюднення» вважаю важливою.
Так нині цікаво спостерігати шал емоцій неофітів, які нарешті усвідомили чим є Росія і росіяни і зненавиділи все російське.
Хоча чи не більшість до цього були прихильниками і частиною постколоніального (хоча для них звично домашнього) рускава міра.
І які тепер на будь-який прояв істинного обличчя Росії реагують істерикою емоцій так і колись в безаргументованій істериці емоцій шалено накидалися на наші холодні, спокійні, залізні аргументи про суть Москви, глибокий шовінізм росіян, неминучість війни.
Проте емоції це слабкий ґрунт. Пісок в пустелі.
Лише світогляд здатен зберегти і психоемоційний стан і правильне розуміння процесів.
А для світогляду треба історичну памʼять.
«Я ненавиджу їх і прийматиму безоглядно боротьбою не через внутрішній психологічний, моральний чи фізичний дискомфорт, а за спалений Київ 1189 року, за окупацію, Голодомор, репресії, агресивне знелюднення-русифікацію, за вбитих дідів і ненароджених дітей».
Ось чому ми їх ненавидимо і заставимо заплатити за все.
Тому нині є не брак емоцій, а брак світогляду, волі і дій.
І не брак русофобії як ненависті, а брак націоналізму як любові і досі залишається «головною причиною нещасть нашої нації».
Ми вбиваємо ворогів не з насолоди, а з необхідності захистити своє.
Ми воюємо за Україну як простір Свободи, не для того щоб завоювати Росію і підкорені нею народи, а щоб знищити імперію і дати шанс на свободу всім.
В боротьбі з двоголовою куркою, що уявила себе драконом ми дійсно не маємо стати новими драконами, тому ворогів тре безжально знищувати без зайвих емоцій.
Як писали класики «не треба зайвих слів. Хай буде лише діло. Роби його спокійно і суворо; не плутай душу і горіння тіла, зламай свій біль – вгамуй раптовий порив».
Істерично неофістична частина суспільства, що якось враз трохи отверезіла і своє колишнє рабство і колаборацію прикриває гучними пафосними емоціями, мусить або отримати органічний світогляд, або й далі залишеться істеричним і історичним перекотиполем, Іванаминепомнящими родства, покрутами з глибоко травмованою психікою.
Забагато шуму, емоцій, зайвих рухів веде всього лиш до ентропії. А нам потрібна максимальна зібраність та стратегічність в грі надовгу.
Проте більшою проблемою є ті, хто синдром раба і жертви намагаються втримати і укорінити, хто за власним рабством шукає знелюднення в інших.
Кому комфортно серед манкуртів, хто може дозволити собі нейтральність та обʼєктивність.
Цих вже нічим не вилікуєш…
Але все ж хотілося б щоб за дискусію неофітів і манкуртів ми не втрачали справжнього змісту і світогляду…
Тому формуйте світогляд.
Готуйтеся до супермарафону.
Бігти ще довго і далеко.
Все життя.
А світогляд потрібен як карта, дороговказ , щоб не загубитися на цій дорозі до мети…
І ненависть має бути. І помста. Як незворотнє покарання історії…
