Нещодавно, 5 лютого, Синод єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ виступив зі Зверненням до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України. Владики УГКЦ чітко окреслили основні проблеми, від яких потерпає українське суспільство:
«…сьогодні вже неозброєним оком видно, як у суспільстві зростають розчарування і тривога. Цими днями велике занепокоєння Церкви викликають, зокрема, сигнали про блокування на державному рівні реформ, яких вимагає і потребує наше суспільство. Ми, як душпастирі, не беремося давати експертну оцінку політичній та економічній ситуації в країні, проте поділяємо думку наших вірних і суспільства загалом щодо нагальної необхідності реформ, які за своєю суттю повинні дати нашому народу можливість для реалізації Богом даних талантів і стати запорукою соціальної справедливості та здійснення мрій українців про достойне життя для себе і своїх нащадків. З особливою відповідальністю слід підходити, зокрема, до конституційних змін, адже непродумані дії в цій ділянці можуть нести зі собою шкоду для єдності суспільства та загрозу для суверенітету й цілісності нашої Батьківщини.
Безпідставне затягування чи відкладання реформ стримує розвиток нашого суспільства. Ще більшу загрозу для цього розвитку несуть у собі корупційні інтереси та дії декотрих політиків і груп, бо вони вбивають віру українців у саму можливість життєво необхідних змін. Окрім того, вони ще й руйнують суспільну довіру до владних інституцій, що в нинішній ситуації може бути вигідне тільки нашим ворогам».
Проте, як би дивно не виглядало, цього Звернення не помітили провідні українські ЗМІ, що є доволі симптоматичним. Судячи з усього, більшість українських журналістів вважають його невартим уваги. Дуже ймовірно, що йдеться з одного боку про інформаційну політику, яка межує з цензурою, а з іншого – про своєрідну медійну маргіналізацію УГКЦ, байдуже, чи з вини церковних чиновників, що відповідальні за інформаційну політику Церкви, чи з ініціативи власників/редакторів ЗМІ. Зате українські медії «вибухнули» новиною, що Святіший Отець Франциск зустрінеться з патріархом московським Кірілом. До того ж, здогадки про можливі причини і наслідки цієї зустрічі були неймовірні. Хоча серйозні інформаційні джерела не вбачають у цій зустрічі нічого особливого й сенсаційного.
Усе це нагадує відому тактику маніпуляції масами – відвернути увагу суспільства від реальних проблем (у конкретному випадку тих, про які йдеться у Зверненні владик УГКЦ), та переключити увагу на проблеми цілком маргінальні (аеропортна зустріч Папи і Кіріла).
Звісно, зустріч Кіріла з Папою в аеропорту Гавани також річ нещоденна, але і не зовсім варта аж такої уваги. Два серйозні джерела, які можна вважати інсайдерськими, абсолютно зійшлися у своїх оцінках, що ця зустріч не дасть жодних результатів, окрім хіба що декларативних.
Глава УГКЦ, колишній єпископ-суфраган Буенос-Айреської митрополії, яку тоді очолював кардинал Берґольйо, Блаженніший Святослав чітко сказав, що не очікує нічого особливого від цієї зустрічі.
Дещо відвертішим у своїх оцінках був російський журналіст, якого вважають добре поінформованим про внутрішні кремлівські справи, головний редактор радіостанції «Эхо Москвы», Алєксєй Вєнєдіктов.
«Нічого не відбувається. Просто нічого. А що сталося? Вони зустрічаються на перельоті в аеропорті. Римський Папа спеціально, подорожуючи із Риму до Мексики, залітає в Гавану, щоб, не виходячи з аеропорту, зустрітися з патріархом Кірілом, який перебуває з офіційним візитом в Гавані.
Ну і що. Смисл же ж в тому, щоб щось було після цього. Ну зустрінуться. Щоб чаю налити? Ну, наллють. Я хотів би нагадати, що патріарх РПЦ є сьомим за порядком православним патріархом. А всі попередні шість зустрічались тисячу років. Тому, насправді, важливим є тільки питання порядку денного. Сам знак – це добре. Але тут очевидно, що російська держава шукає шляхи комунікації зі Заходом. І патріарх – це кур’єр. Якого посилають туди, щоб сказати: «Ви можете через мене, а лідери Заходу можуть через тебе Франсіско». То, насправді, важливим є те, що говорили і в часі патріарха Пімена, і в часі патріарха Алєксія, що зустріч потрібно готувати, щоб вирішити протиріччя. Мені цікаво, які протиріччя на цій зустрічі будуть вирішені: календар, власність, святі місця в Єрусалимі, спільні богослужіння, Україна і так далі? Про що буде йтися? Мене цікавить порядок денний, а не кав’ярня в Гаванському аеропорті. Тим більше, що там паскудна кав’ярня, кава добра, а кав’ярня паскудна.
Це все дурня. Не потрібно впадати в ейфорію. Це – дурня. Він їде не з порядком денним, а для того, щоб створити комунікаційний канал. Добре? Добре. Ну, ось – комунікаційний канал. Я не бачу, що тут можна обговорювати», – оцінює майбутню зустріч Вєнєндіктов.
Думка Вєнєдіктова виглядає особливо раціональною на тлі того, що останнім часом частина західних політиків почала пов’язувати скидання санкцій з РФ з питанням деокупації Криму. А такий сценарій розвитку подій для Кремля, вочевидь, би був катастрофічним. Також серйозний тиск на керівництво РФ здійснений через демонстрацію на Заході документального фільму ВВС про Путіна, у якому високий функціонер Уряду США відверто звинуватив Путіна у корупції. Ці звинувачення пізніше підтвердив і Білий Дім. Перед цим з Лондона прозвучали серйозні закиди, які інкримінують вищому керівництву РФ, зокрема Путіну, фактично, ядерний тероризм проти громадян Великобританії. Окрім цього, саме напередодні оголошення новини про зустріч Папи Франциска і Кіріла з’явилася інформація, що Міністерство фінансів РФ, фактично, просить кредит у західних банків. У такій ситуації спроба Кремля нав’язати контакти із Заходом через Кіріла та Папу цілком ймовірні та логічні.
Окрім цього, думку Вєнєдіктова, стосовно характеру візиту патріарха Кіріла до Папи, фактично, опосередковано підтвердив і посол РФ у Ватикані Алєксандр Авдєєв заявивши, що в умовах західних санкцій зустріч Папи і Кіріла – підтвердження християнської цивілізаційної ролі Росії.
Нічого дивного у тому, що Кремль для своїх політичних цілей використовує РПЦ. Це стара московитська традиція. Аналітична стаття на сайті «Информационное сопротвление» вказує на використання Кремлем структур Московського патріархату в Україні , щоб підготувати анексію Криму, розпалювати війну на Донбасі, дестабілізувати ситуацію в Україні. Зокрема, важливо зазначити, що на думку авторів статті, архітектором спроб релігійної дестабілізації в Україні є ні більше ні менше, а Відділ зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату, який очолює сумнозвісний митрополит Іларіон Алфєєв. До всього, виявляється, що РФ використовує священиків Московського патріархату також і для збурення ісламського світу.
Тому не варто боятися зустрічі Кіріла і Папи, мовляв, чи не спокуситься Ватикан пожертвувати УГКЦ в інтересах розвитку стосунків з Москвою. Цього не станеться, це очевидно. Тим більше, що архітекторами таких жертв виступали німецькі екуменісти на чолі з кардиналом Вальтером Капером, вплив яких у Ватикані зараз не такий вже й суттєвий. Особливо це відчутно після провалу ліберального лобі, очолюваного кардиналом Каспером на останньому Синоді єпископів Католицької Церкви.
Але не варто впадати в ейфорійні очікування серйозних проривів у взаєминах РПЦ з католицьким світом. Адже одразу після оголошення новини про зустріч між Папою та Кірілом, митрополит Алфєєв на прес-конференції озвучив уже заїжджені тези Московського патріархату про те, що розвитку двосторонніх відносин між РПЦ та Ватиканом заважають українські греко-католики. Доречно зауважити, що і ця прес-конференція є додатковим аргументом на користь думок Блаженнішого Святослава та Алєксєя Вєнєдіктова.
Отож, наймовірніше, зустріч Кіріла і Папи – черговий акт зовнішньої політики РФ, а не міжцерковна подія. І як таку її потрібно й розглядати.
Після усього сказаного виникає неприємний осад, бо піар-акція Москви виявилась для українських ЗМІ важливішою, аніж звернення очільників шестимільйонної конфесії, яка все ж таки впливає більше на ситуацію в Україні, як активності московитського патріарха.
До певної міри українські ЗМІ така ж частина влади, як і політичні сили, які фактично зараз руйнують українське суспільство. Їхня поведінка, попри декларативне дотримування норм журналістики, відображає не інтереси українського суспільства, а українського політикуму. А глухі й сліпі ЗМІ, які обслуговують інтереси глухої та сліпої на проблеми людей влади – серйозна небезпека для українського суспільства. Адже ігнорування суспільних настроїв та проблем людей рано чи пізно призведе до соціально-політичного вибуху на зразок Коліївщини.
У такій ситуації залишається тільки одне: громадянське суспільство в Україні мусить збудитися і розпочати самоорганізовуватись для порятунку себе ж самого. А нам, християнам, необхідно зайняти чітку позицію, оперту на соціальній доктрині Католицької Церкви та обороні інтересів свого народу.
о. Орест Дмитро Вільчинський
