Сепаратистські рухи всередині Росії мають різну історію, мотивації, поширення й потенціал. За різними підрахунками, існує близько 100-190 корінних народів, які так чи інакше прагнуть відокремитися від Російської Федерації — їх називають поневоленими народами.
Один із них ерзя — угро-фінський народ, мешканці якого проживають на території сучасної Росії та борються за власне самовизначення. Російська пропаганда не лише придушує незалежницькі рухи ерзян, а й заперечує існування цього народу як окремого.
Інязором, або головним старійшиною ерзян є Сиресь Боляєнь, відомий також як Олександр Болькін. Також він — український громадський діяч, поет та перекладач, голова товариства ерзя в Україні “Ěrzäń val” (“Ерзянське слово”) та співзасновник громадського руху “Вільний Ідель-Урал”.
В інтерв’ю Олесі Котубей Сиресь Боляєнь розповів про сучасне становище протестних рухів поневолених народів, їхні уряди в екзилі, імовірність розвалу Росії та ставлення України, Заходу й “російської опозиції” до питання дезінтеграції Росії.
Які народи називають поневоленими
Які народи називають поневоленими? Зокрема щодо поневолених народів на території Росії — яка їхня кількість?
За результатами (маю надію, останнього) московського перепису було нараховано більше ніж 190 народів. І кожен з них можна назвати поневоленим. І той, що називає себе “русскім” — теж. Бо поневолені це ті, що живуть не своєю волею, так само, як худоба, поневолена людиною.
Не всім відомо, як Росія “освоювала” ці землі — у який спосіб це відбувалося, яку політику впроваджували росіяни? Чи пам’ятають поневолені народи про злочини, які росіяни здійснювали на їхній території? Чи можемо ми назвати те насильство, яке чинила Росія у період “завоювання” етнічних народів, геноцидом?
Способи “освоювання”, чи як вони кажуть “собіранія зємєль” не помінялися з ординских часів, лише удосконалювалися. Москва використовує всі ці “способи” сьогодні в Україні. Вбивства, ґвалтування, залякування, заманювання, підкуп… омосковщення! Весь диявольський асортимент.
Чи пам’ятають про злочини Москви народи? Дехто з представників – так. Більшість або не пам’ятає, або боїться навіть думати про це. Пам’ять про ці злочини накрита товстим шаром гною “історії государства россійского”. Немає історії татар, башкортів, не вивчається історія чувашів, удмуртів, ерзян… Є тільки одна версія у вигляді казочки про історію московської держави і мати свою думку, за сучасним московським законодавством, є злочином.
Протест поневолених народів
Чи існують нині протестні настрої серед поневолених народів на території Росії, як загально їх можна охарактеризувати? Чи всі з них прагнуть незалежності/автономії? Яка ситуація у народу ерзя, представником якого ви є? Знаю, що це один з найбільш політизованих національних рухів.
Так, але вони слабкі. Водночас треба враховувати умови, які створені Москвою, довготривалість цих умов і те, що процес зміни свідомості не є лінійним. Усе може помінятися дуже швидко.
Чи всі прагнуть незалежності? Ні. Не буває такого щоб “всі прагнули”. Чи всі в Україні сьогодні прагнуть Перемоги? Чи всі розуміють, що є Перемогою України?
Серед ерзян, за нашими уявленнями, сьогодні десь 15-18% не підтримують політику Москви. Дійсно, дехто з експертів вважає, що національний рух народу ерзя найактивнішій серед фіно-угорських народів. Але враховуючи, що в інших народів рівень активності близький до нуля, то навряд чи можна зупинятися на досягнутому.
В ерзян є “Положення про вибори та роботу ерзянських представницьких органів”, що було затверджено Атянь Езєм (Радою старійшин), проведено з’їзд, де були прийняті “Положення про Герб та Гімн” і “Положення про територію та кордони Ерзянь Мастор (Країни Ерзян)”. Була прийнята Резолюція З’їзду де чітко визначено, що метою ерзянського національного руху є створення своєї незалежної держави. Так, співвітчизників, що підтримують наш рух небагато, тому основне завдання ерзянського руху сьогодні — збільшити їхню кількість.
Ерзянський прапор і Ерзянь Мастор на мапі
Наскільки мені відомо, ви є Інязором ерзянського народу. Розкажіть про вашу діяльність — як ви підтримуєте контакти з протестним рухом?
Так, я є Інязором, одним із членів Атянь Езєм (Ради Старійшин), що очолює той самий протестний рух. Щодо питання про те, як підтримується зв’язок у середині протестного руху — враховуючи розвиток сучасних технологій це не дуже важко робити, особливо серед тих членів, що мешкають у вільному світі. Зв’язок в межах Московії (йдеться про сучасну Росію, – ред.) має особливості які, погодьтеся, не варто обговорювати у нашому інтерв’ю…
Уряди в екзилі
Звісно. Про уряди в екзилі: які з національних рухів поневолених народів їх мають і наскільки ці уряди активні, впливові? Від кого отримують підтримку?
Сьогодні можна говорити про “Уряд незалежного Татарстану”, який очолює Рафіс Кашапов і декілька урядів Республіки Ічкерія. На жаль, між ними є внутрішні протиріччя, які заважають справі. Маю надію, що вони знайдуть спільну мову.
Ми не створюємо уряду в екзилі, бо в нас є Рада Старійшин, є Інязор (Головний старійшина), є представники Інязора по регіонах. Вважаємо, що ефективність нашої роботи не залежить від того, як ми називаємо свій рух. У будь-якому випадку, як уряди, так і наші представницькі органи мають вплив на активну частину рухів, чого не можна казати про вплив на народи, що мешкають в межах Московії. Але, ми готуємося до того “Часу Ч”. Після повного колапсу московської системи керування провідними рухами стануть ті, які мають чітке уявлення про те, що робити далі.
Підтримки, поки що, немає ні від кого. Ерзянський рух працює на волонтерських засадах, наскільки вистачає сил, часу, людей та грошей.
Сиресь Болянь, під час обрання його інязором, головним старійшиною ерзян. Фото: Idel.Реалии
Ставлення України
Як офіційна Україна ставиться до поневолених народів? Знаємо, що Україна робить кроки: у Верховній Раді створене міжфракційне об’єднання “За вільний Кавказ”, Україна визнала Ічкерію, президент Зеленський записував звернення до народів Кавказу, Сибіру та корінних народів РФ, згадується пам’ятна дошка імаму Шамілю.
Але дослідник Павло Подобєд казав: “Якби Бандера був живий, він би створив медіа для поневолених народів”. На вашу думку, які кроки України надалі були би доречними?
Згоден з Павлом! Згадаємо, восени 1943 року ОУН проводить Першу Конференцію поневолених народів Східної Європи і Азії! Під час війни, на окупованій території, на Волині у Рівненському районі. Це було “на часі”! Це було не тільки допомогою поневоленим народам, це було необхідністю. Знищення Московської держави і створення незалежних вільних країн було, і залишається, обов’язковою умовою Перемоги України! Українські націоналісти розуміли це вже тоді! Чи розуміють зараз? Націоналісти – так! Влада – ні!
Дуже потужним був крок коли Верховна Рада восьмого скликання прийняла Постанову про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, національних парламентів держав світу щодо засудження порушення прав корінних народів у Російській Федерації. В ній були надані приклади переслідувань, пропонувалися та передбачалися подальші дії у цьому напрямку. На жаль, розвитку вони не отримали.
Щодо Ічкерії мушу вас трохи поправити. Україна не визнавала незалежності Ічкерії. Україна визнала Ічкерію окупованою територією. Барельєф імаму Шамілю був відкритий давно, і чинна влада не має до нього стосунку.
Я давно спостерігаю за діяльністю Павла Подобєда на посаді співробітника Інституту Національної пам’яті України, талановитого політолога, аналітика Центру дослідження безпекового середовища “Прометей”. Це людина з гострим розумом та даром стратегічного державного мислення.
Він правий, як були праві українські націоналісти у далекому 1943 році. Перемога України не просто в знищенні ворога, а саме у створенні незалежних держав за безпосередньої участі України. Саме це перетворює її у впливову, провідну країну від Сяну до Берінгової протоки, а тому і авторитетну від Сахаліну до Атлантики! Жодна європейська країна не може зробити того, бо то є історична місія України. Без цього ми не можемо перемогти!
Для того потрібні активні дії наступального характеру на інформаційному, ідеологічному фронті. На мою думку, у цьому напрямку сьогоднішня офіційна влада не робить нічого, крім формальних кроків. Складається враження, що вона не зацікавлена в дезінтеграції РФ.
Що саме не робиться:
- цілодобове мовлення мовами народів Московії (включно з московською та українською);
- допомога та провокування національно-визвольних рухів;
- створення технічних центрів підтримки цих рухів: інформаційна, технічна, матеріальна, фінансова;
- допомога у створенні привабливих моделей майбутніх республік.
Вважаю, що Україна має спеціалістів, які краще за мене доповнять цей перелік дій, питання виключно у політичній волі.
Тому виступ-звернення президента України і створення міжфракційного об’єднання у Верховній Раді — це добре. Тепер уявіть, якби замість зброї, грошей, військових навчань, обміну розвідданими, санкцій проти РФ, спільних міжнародно-дипломатичних заходів США та ЄС заявили б Україні: “Глави держав-членів ЄС записали відеозвернення на підтримку України. Ми відкрили барельєф на честь Симона Петлюри в Парижі та створили міжфракційну групу в Європарламенті “Ні геноциду українців!”. А що ми ще могли зробити для України? Ну, давайте будемо реалістами!”
Напевно, українці чекали б чогось іншого, вірно? Тому, коли я чую, що Україна підтримує поневолені нації в РФ — так, безумовно, є розмови на цю тему, ми вже досить довго говоримо, що Україна когось підтримує. Проте, це зовсім не те, що сьогодні може допомогти нашим народам.
“Колективний захід” та поневолені народи
Як колективний захід ставиться до питання поневолених народів Росії, чи взаємодіє, чи розглядає імовірні сценарії? Чи є в Європі і Сполучених Штатах обізнаність у цьому питанні?
Я не бачу “колективного заходу”. Є окремі країни та рухи, які мають дуже різні погляди на це все. Погляди часто-густо полярні. Тут теж Україна може і має грати провідну роль лідера суспільної політичної думки. Хоча цю війну більш правильно називати європейською, веде її Україна. За всю Європу, за весь світ!
Взаємодія з “російською опозицією”
Те, що ми називаємо “російською опозицією” — як вони ставляться до питань поневолених народів? Чи існує між ними взаєморозуміння в баченні майбутнього Росії, чи, грубо кажучи, ми можемо назвати опозиційних росіян також імперцями, що не бажають розділення РФ? Також чи входять у цю так звану опозицію представники поневолених народів та чи формують/мають вплив на майбутнє Росії?
Немає ніякої “россійської опозиції”! Є “запасний аеродром” підбитого літака під назвою “Російская імпєрія”. Всі ці “опозиціонери” дуже швидко домовляться навколо спільної ідеї спасіння, або відродження “Россіі”. Так, це все ті самі імперці, тільки, як вони кажуть “с чєлавєчєскім ліцом”. Ані українцям, ані ерзянам від того не легше.
Щодо участі представників поневолених народів у діяльності “російської опозиції” — так, беруть участь, іноді розуміючи, що це віддаляє їхні народи від незалежності. Крім того, “русскій” — це не етнічна ідентичність. Вони всі якоюсь мірою “представники поневолених народів”. Такі потрібні зараз рятівникам “русского міра”. Саме тому зараз виникає багато проєктів з привабливими назвами, які волають про звільнення народів. Причому їх створюють ті, хто ще вчора “спасал Рассію”!
Наприклад, восени 2022 року в Туреччині створюється новий рух “За свободную Россию”. А вже у травні цього року, ті самі засновники, створюють “Союз народов за освобождєніє”. 19 лютого 2022 року у Болгарії був заснований громадський рух “За свободную Россию!”. Засновники – громадяни Росії і серед них представник російської “опозиції” Ілля Пономарьов. А вже після початку повномасштабної російської агресії він активно працює на майданчиках, створених для обговорення шляхів деколонізації РФ.
Для чого це їм? Відповідь дуже проста – вони готують аргумент на користь збереження Московії під іншою назвою, з привабливою програмою. Яким чином?
Тому вони й далі будуть створювати різноманітні організації, які використовують риторику деколонізаторів, маючи на меті протилежне. Розпізнати їх дуже просто: з’являється з нізвідки, стрімкий розвиток, інформаційна та фінансова підтримка невідомого походження, запрошення на свої майданчики “хорошіх русскіх”, спільні обговорення та проекти, підготовка до переговорів де одна сторона “за прєкрасную Рассію”, а інша — “від поневолених народів”, демонструє готовність обговорити це і прийняти “на своїх умовах” (зразка 1992 року).
Будуть створюватися таки самі об’єднання для дискредітації національно визвольних рухів. У складі таких груп будуть представники рухів, які проповідують нацизм та інші “цінності”, які дуже далекі від принципів та цінностей цивілізованного світу. Таки “люди-міни” будуть долучатися до здорових національно-визвольних рухів, щоб у якийсь момент вибухнути й зробити цей рух “нерукопожатним”.
Іде дуже велика гра, у який КГБ-ФСБ з’їло собаку, а представникам визвольних рухів не вистачає досвіду, їм іноді важко зрозуміти цю гру.
Імовірність розвалу Росії
Один зі сценаріїв завершення війни, який окреслюють історики та політологи — імовірний розвал Росії. Чи існує розмова про це у середині спільнот поневолених народів? Як це виглядатиме, якщо Росія буде дезінтегрована, а народи деколонізовані? Які імовірні наслідки цього сценарію для світу?
Гадаю, що це найбільш імовірний сценарій. Маю велику надію на це, бо інші сценарії будуть означати перемогу Московії. Наслідки цього будуть більш катастрофічними для України, Європи й світу, ніж наслідки того, що світ не зміг зупинити двох диктаторів наприкінці тридцятих років того сторіччя. Про цю “темну альтернативу” є чудова стаття Михайла Гончара, Президента Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” з назвою “Що станеться в Європі і світі, якщо переможе Росія”. Дуже раджу почитати налаштованим на збереження Московії. Вона була опублікована у “Дзеркалі тижня” у січні 2023 року.
Тому серед поневолених народів чекають на розвал Росії. Про це однозначно заявлено у Резолюції Ерзянського з’їзду, у програмі “Вільного Ідель-Уралу”, про це говорять учасники Ліги Вільних Націй. Ніхто сьогодні не знає, як саме складеться ситуація, у якій послідовності та на яких територіях будуть створюватися нові держави. Розпад Росії — це системна політична криза, йдеться не про структурні зміни. У цьому процесі біфуркації дуже велику роль будуть грати випадковості і… “може бути все”! Саме тому, ми закликаємо до керованого розпаду РФ за участю світової спільноти у результаті безумовного програшу Росії. У противному випадку – читайте статтю шановного пана Михайла Гончара.
Наостанок — ми бачимо, що Росія за роки свого існування не виплекала активного прошарку громадянського суспільства, який здатен на будь-який відчутний протест. Чому ми можемо говорити про те, що він є в поневолених народів Росії? Що саме дозволило частині цих громадян не асимілюватися з російською масою?
Вона не то що “не виплекала”! Вона знищила цей активний прошарок, який з’явився на початку дев’яностих. Але не до кінця, інакше не було б нашого інтерв’ю. Я Інязор, Головний старійшина Атянь Езєм (Ради Старійшин) Ерзянського народу, який восени того року провів свій З’їзд, Я згадував про Вільний Ідель-Урал, про Лігу Вільних Націй… Це зробили ті самі люди, той самий “активний прошарок”. Ми є! Ми працюємо!
Чому не всі асимілювалися? То ще не вечір. У випадку збереження Росії це цілком реально загрожує існуванню наших народів.
Але впевнений, що так не буде. Люди на кшталт Доржо Дугарова, Рафіса Кашапова, Руслана Габбасова, Фаузії Байрамової, всіх не переличити, з’являються серед нас в результаті цілком природнього процесу розквіту та удосконалення людства. Як квіти крізь асфальт! Вони “проростають” тому, що того вимагають наші народи!
Джерело: suspilne.media
