Україна зіграла в цій агресії особливу роль. Військово-технічна (не особливо афішована) допомога Тбілісі – це один момент. Важливішою є інша сторона – військово-політична складова, де Київ програв усе, що міг. Зокрема, в 2008 році він фактично ніяк не відреагував на те, що в агресії проти Грузії росіяни використовували ЧФ РФ, тобто за фактом територія України (Крим і Севастополь) стали одним з плацдармів для російської агресії. Тоді як міжнародне право говорить: якщо держава надає свою територію для агресії іншої держави проти третьої сторони, вона сама автоматично стає співучасником агресії.
Україна тоді проковтнула путінську авантюру проти Грузії і свою нав’язану Москвою роль в цій війні, ЧФ РФ залишився в Криму. І незабаром вже сама Україна стала жертвою, – за іронією долі, не без того ж ЧФ.
Історія не знає умовного способу. Але є урок: ні на який злочин Росії не можна ні в якому разі закривати очі, де б він не стався. Якщо хтось в світі думає, що нинішні українські події далеко, і на путінські бузувірства з Кримом і на Донбасі можна закрити очі – скоро розкається. Яскравий і кривавий приклад того, на жаль, – сама Україна.
