19 липня 2018 р. ізраїльський кнесет ухвалив “Основний закон: Ізраїль – національна держава єврейського народу”. “Цим законом ми визначили основні принципи нашого існування, – наголосив прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху. – Ізраїль – це національна держава єврейського народу, яка поважає права всіх його жителів”.
Оглядач Української служби Бі-Бі-Сі Олександр Баранов зазначив, що закон визначає Ізраїль як історичну батьківщину євреїв та їхній “національний дім”, у якому вони реалізують своє право на національне, культурне, релігійне та історичне самовизначення. Тепер це право належить виключно єврейському народу. Державною мовою Ізраїлю, згідно із законом, є іврит. Арабська мова більше не державна…
І згадав я міжнародну конференцію “Націоналізм у Європі”, яка відбулася в Лодзі (Польща) 16 – 18 вересня 1992 року. Участь у ній взяли делегації з України, Польщі, Німеччини, Білорусі, Франції, Чехо-Словаччини, Угорщини, Ізраїлю та Росії.
Чи не в кожній делегації були представники єврейського народу. Але не проблеми Держави Ізраїль хвилювали їх, не доля арабської меншості – делегатів більше турбувало піднесення національної свідомості корінного населення Східної та Центральної Європи.
Ставлення більшості учасників до націоналізму було недоброзичливе. Ось декілька цитат із документів конференції: “агрессивный национализм”, “национализм неизбежно вызывает в памяти ненависть, жестокость, психическое и физическое насилие”, “гитлеровский национализм”, “национализм, который является моральной никчемностью”, “национализм как политическая идеология порабощения является одной из наиболее угрожающих миру доктрин”, “опасность национализма аксиоматична”…
Головним прокурором конференції став житель Єрусалима Ілля Леваш, що наполегливо вдавав із себе професора. Він не тільки судив, а й невтомно давав поради, як нам жити, якою філософією керуватися, який політичний устрій вибирати, яким змістом наповнювати свої держави. Ілля Леваш був щиро засмучений тим, що “национальный фактор стал структурообразующим ядром новой политической ситуации в Європе”, що “народы охвачены жаждой национальной самоидентификации”. Бентежило його, що “в фаворе – нация, национальная идея, национализм”. Це докорінно розходилося з його “науковими” висновками, що “нация – не сущностный процесс”, що “главное – человек”.
Пан з Єрусалима весь час повторював, що “коренная нация – нерабочее понятие”, що розділяти населення на автохтонне та прийшле – “это зоологический принцип, одичание”. На його переконання, “титульная нация должна дать только название государству и больше ничего”. Ясна справа, що він не мав на увазі Ізраїль.
Коли ж я запитав у єрусалимського дорадника, як він дивиться на те, щоб євреї дали лише назву своїй державі, а заповнили її арабським змістом, пан Леваш вийшов з рівноваги… Енергійно допомагав йому вибудовувати концепцію державного будівництва для України і московський єврей Павел Полян (він теж удавав професора, хоча не мав жодного наукового ступеня). Подякувавши за те, що “профессор Леваш сделал очень хорошее предложение заменить понятие «коренная нация» на «титульную нацию», что звучит «более коректно»”, пан Полян додав трохи і своєї хитрості: “Критерий этнических земель очень сомнительный и очень опасный”.
І ось прийшов день 19 липня 2018 року. І кнесет Держави Ізраїль своїм вікопомним рішенням спростував усі ці антиісторичні твердження своїх співгромадян! І все стало на свої місця! Ізраїльський парламент визнав, що Всеукраїнське політичне об’єднання “Державна самостійність України”, яке я представляв на конференції в Лодзі, мало рацію: нації мають право на побудову своїх національних держав.
Звичайно, є й інші точки зору. Так, арабський депутат кнесету Ахмед Тібі назвав ухвалення закону про єврейську державу “смертю демократії в країні”. Неурядова організація “Адала”, що захищає права арабського населення, розцінила новий закон як досягнення етнічної переваги за допомогою расистської політики.
Закон викликав обурення арабської меншини, що становить приблизно 20 % населення країни. На переконання арабської меншини в Ізраїлі, прийняття цього закону є порушенням їхніх прав. Арабський депутат кнесету Айман Уда назвав його “законом про єврейську перевагу”, що перетворив арабів у громадян другого сорту. Вони, мовляв, і раніше піддавалися дискримінації в таких сферах, як освіта, охорона здоров’я та забезпечення житлом, а тепер і поготів.
“Ми будемо і далі забезпечувати громадянські права в ізраїльській демократії, але у більшості теж є права, і більшість приймає рішення”, – слушно заявив прем’єр-міністр Нетаньягу.
“Основний закон: Ізраїль – національна держава єврейського народу” не може бути оскаржений у суді, повідомила агенція BBC NEWS.
Ширше про конференцію в Лодзі я написав у книжці “Здолати Росію”, яка має вийти у вересні ц. р. Підбиваючи підсумки тієї конференції, я написав: “Хто б не засуджував націоналізму, нації є, вони існують і проявляють себе, конкурують, воюють. Вони визначають історичний розвій. Вони – суб’єкт історії”.
Цей висновок ствердили своїм історичним рішенням депутати кнесету. Шалом їм!
Закликаю народних депутатів України в подальшій своїй діяльності діяти так само, як депутати кнесету, – твердо, рішуче і згідно з національними інтересами.
Рішення ізраїльського парламенту від 19 липня 2018 р. для нас, українців, повинне стати взірцем державної політики. Україна має стати національною державою українського народу!
