Наша позиція як націоналістів незмінна – “Україна понад усе”, державницькі інтереси понад інтереси окремих партій.
Саме під цим кутом зору спробуємо розглянути популярну тезу про подібність сучасного стану та ситуації напередодні Революції Гідності, або навіть окупації України Польщею чи СССР.
Ми вважаємо, що ситуація в державі з часів Януковича, а тим більше з часів польської чи більшовицької окупації суттєво змінилася. В ті часи боротьба на законних підставах була неможливою або дуже неефективною, оскільки при владі був окупант чи його маріонетки.
З окупацією порівнювати не буду, впевнена, що кожна думаюча людина сама знайде ряд відмінностей. Щодо часів правління Януковича, тоді при владі була “ригівська” владна більшість, яка відверто і цинічно діяла для посилення російських впливів та здачу державних інтересів. Яскравим прикладом цього є розклад ЗСУ, скорочення видатків на озброєння і розпродаж військових складів, продовження перебування флоту РФ на території України, введення другої регіональної мови, посилення податкового тиску на підприємців, виключення чи різкі скорочення з шкільної програми інформації про національно-визвольні змагання, офіційне спотворення історії, зокрема щодо Голодомору та багато інших дій.
Ми вважаємо, що внаслідок перемоги Революції Гідності, ситуація змінилась на краще. Незважаючи на неоднозначність оцінок багатьох політиків, у ВР існує проукраїнська більшість, яка за умови проведення дострокових виборів легко перетвориться в меншість (дивись детальніше позицію від 17 жовтня).
На відміну від влади Януковича, сучасна влада приймає або проукраїнські рішення, або такі, які, враховуючи обидві сторони, роблять кроки на користь держави. Як приклади, можна навести реформи в ЗСУ, збільшення видатків на озброєння, визнання ОУН, УПА та інших борців за незалежність України, декомунізацію, освітню реформу із можливістю на законних підставах вимагати навчання державною мовою, медичну реформу, закриття ВК та інших російських сервісів, обов’язкове декларування доходів і майна держслужбовців, перехід на відкриті державні закупівлі, скорочення енергетичної залежності від Росії та реформи в газовій сфері, реформу патрульної поліціії, створення напряму національно-патріотичного виховання і його державне фінансування.
Різниця між ситуаціями 2010-2013 років та сьогоденням існує також в тому, що режим Януковича жодним чином не зважав на думку народу чи окремих груп. Свідченням цього є ігнорування навіть багатотисячних протестів, таких як АнтиТабачна кампанія чи Податковий майдан, та продовження дій всупереч вимогам протестувальників. Зараз навіть на акції і заяви популістів, або ж на проплачений “шабаш” влада реагує, наприклад як Порошенко зі своїми законопроектами напередодні «недомайдану».
Твердження, що зараз нема «режиму внутрішньої окупації» (що сучасна ситуація не відповідає ситуації часів Януковича) не виключає того, що система влади недосконала, що є безліч російських агентів і лобістів інтересів олігархів. Але це різні ситуації, які вимагають різних оцінок та методів боротьби. Ми впевнені, що сучасні реформи – лише перші кроки, вони недосконалі, часто окрім патріотичних переслідують також олігархічні чи політичні інтереси окремих груп. Частина вимог Майдану так і не виконана, результати реформ неідеальні. На втілених змінах не можна зупинятись, за них потрібно боротись далі. Проте, не всупереч державним інтересам.
Ми переконані, що ворог номер один – це Росія та її агенти впливу в Україні, які діють з метою повернути владу в свої руки. Тому захист української державності та боротьба з залишками радянщини, режиму Януковича та сучасних проросійських впливів в українській державній системі, в культурі, економіці, політиці, громадській сфері є першочерговими. Реформування державного апарату (антикорупція, зміни правил гри, тощо) є важливими, але лише за умови, що вони не ставлять під загрозу українську державу (не використовуються як методи передачі влади від проукраїнської частини парламенту та уряду на користь екс-ригів чи інших маріонеток Росії). Тому будь-які дії, спрямовані на повалення сучасної Верховної Ради чи уряду в умовах, коли соціологічно більшість голосів мають Опоблоки та Батьківщини, суперечать інтересам держави. Вони похитнуть і так нестійку більшість, яка дає змогу приймати корисні для держави закони та рішення.
Дії та заклики до повалення влади неконституційними методами чи дострокові вибори, а також намагання підсилити взаємопоборювання різних груп, порушення та дискредитація законів України, повалення безпекових структур держави, яка знаходиться в стані війни, а також блокування реформ, що покращують ситуацію в державі під прикриттям їх недостатньої революційності є неприпустимими, ми сприймаємо їх як свідому антиукраїнську діяльність чи ідіотизм, корисний Росії.
Визнання тотожності ситуації часів окупації України Польщею чи СССР, або ж часів режиму Януковича є ворожою технологією, ідентичною до тої, яку використовували більшовики у 1917-1920-х роках. Вона має на меті поширити максимально цю думку в українському суспільстві, особливо серед патріотів і націоналістів. Бо якщо ситуація однакова, то і методи треба використовувати такі ж. Тобто «легалізувати» в нашому розумінні використання сили проти безпекових та інших структур України, порушення закону для ширення анархії та свавілля.
Все це веде до дискредитації України на міжнародній арені та скасування санкцій проти Росії, дискредитує український націоналістичний рух, максимально розпорошує наше суспільство і “баламутить” розуміння справжнього ворога.
У свою чергу, закономірне при такій пропаганді громадське невдоволення та негативне ставлення українців до державних керівників вдало використовується для зміни влади. Досвід сторічної давності дає нам найтрагічніший варіант розв’язки – втрата державності, псевдосамостійність в рамках російського імперського утворення. Проте, можливий і більш реалістичний сценарій – похитнути проукраїнську більшість, привести до влади сили, які здійснять здачу державних інтересів України обережно, проте послідовно. Чи це буде повернення проросійських впливів і політики часів Януковича, чи державність у форматі сучасної Білорусі, сам вектор розвитку зрозумілий.
Подібну риторику про треті майдани, внутрішню окупацію, поборювання владних структур і відкрите порушення законів, ми сприймаємо як дії, які шкодять державним інтересам. Ми будемо поборювати їх незалежно від мотивів тих, хто їх пропагує.
