Історія та міжнародне право заперечують «акт геноциду» з боку українців проти поляків, а «історичну війну» між Україною і Польщею координує Кремль
28 березня в рамках проекту «Чаювання вільних» відбулася зустріч з доктором історичних наук, деканом історичного факультету КНУ ім. Т.Шевченка Іваном Патриляком. Захід, який був присвячений історії непростих українсько-польских стосунків, проводили Фундація Вільні Люди , Центр зовнішньополітичних досліджень ОПАД ім. О.Никонорова, Асоціація українських правників та Українська інформаційна служба.
Патриляк зупинився на підґрунті непростих взаємин між Польщею і Україною, зокрема – на трагічних подіях на Волині у 1943 році. Саме дискусія довкола цієї трагедії спричинила погіршення стосунків між Україною і Польщею в 2016-2018 рр. і призвела до прийняття польським Сеймом провокаційного «антибандерівського закону».
«Спроба поляків повісити провину за Волинь на українців виглядає абсурдною – так само абсурдно б звучала вимога від, наприклад, Великобританії чи Франції вибачитися у своїх колишніх колоній за «геноцид» британців або французів в період національно-визвольної боротьби цих колоній.
Треба розуміти підґрунтя конфлікту, знати, чи дійсно мали право поляки на українські землі. Права такого поляки не мали: українська державність тут була проголошена раніше, ніж польська, всупереч вимогам міжнародної спільноти до Польщі надати українцям автономію, поляки вчинили зовсім інакше – «пацифікували» та асимільовували українське населення Галичини і Волині.
У період власне ІІ Світової війни німці використовували поляків задля придушення українського повстання проти нацистських окупантів. Українці не лише оборонялися, але й знищували військові залоги поляків, що були на службі у гітлерівців. Під час зіткнень гинуло і мирне населення – війна є війною, але це був збройний міжетнічний конфлікт, а не акт геноциду.
Чому ж, власне, трагедію Волині не можна прирівнювати до геноциду? По-перше, акт геноциду одної нації проти іншої може здійснити лише та, яка має власну державу. Українці свої держави тоді не мали! Друге: не витримує критики звинувачення поляків, що українці ОДНОЧАСНО знищили 110 польських сіл. На літо 1943 року в УПА було всього 2,5 тисяч осіб, українці просто фізично не мали стільки людей, щоб одночасно ліквідувати стільки населених пунктів, розпорошених по всій території Волині, і знищити стільки осіб польського походження, як то пишуть польські «історики».
Також дивують подвійні стандарти польських офіційних осіб й істориків. Для прикладу: лише за 2 тижня Варшавського повстання 1944 року німці знищили 180 тисяч осіб. Навіть якщо припустити, що цифра загиблих від рук українців поляків і сягає тих 60 тисяч, що нам їх приписують, то навіть такий показник і близько не стоїть порівняно зі злочином нацистів проти польського населення. Але Польща не висуває до Німеччини претензій у вчиненні акту геноциду! І коли польські так звані футбольні вболівальники розгортають банери «Не забудемо Волинь!», їм хочеться задати питання: чому ж не розгортаєте банери «Не забудемо Варшаву, Катинь, Смоленськ»?!», – розповідає історик.
«Визнання подій на Волині «актом геноциду» проти поляків суперечить всім міжнародним нормам», – додає член Асоціації українських правників Микола Марченко.
На думку голови Штабу Вільних Людей Дмитра Жмайла, польська влада хоче за рахунок України самоствердитися, вона знайшла слабшого за себе гравця на світовій арені і хоче завдяки ньому отримати електоральні дивіденди.
«Поки не будемо вивчати свою історію, поки не станемо сильними і рішучими на міжнародній арені – з нас будуть збиткувати ся. Якщо провладні польські науковці такі знавці власної історії, то хай згадають той факт, що після кожного спільного з Росією поділу України неодмінно наставав поділ Польщі – між тією ж Росією і німецькою державою. Після Андрусівської угоди було три поділи Польщі, після Ризької угоди – поділ Другої Речі Посполитої між Німеччиною і СРСР», – зазначає Жмайло.
«План з демонізації України і риторика польських офіційних осіб під копірку повторює путінські методички. Поведінка польських істориків схожа на поведінку російської «ватної» публіки, яка на кожен аргумент, який розходиться з позицією Кремля, волає «Ви всьо врьотє!» або «Ви – просто русофоби, гєі, амєріканскіє подстілкі!». Так само діють і окремі представники польського естеблішменту. Очевидно, в польській партії «Право і справедливість» є люди, що контактують з Москвою на грунті спільної неприязні до України. Тому маємо діяти відповідно – переконувати партнерів Польщі з ЄС, що «Право і справедливість» діє на користь Росії і грає на розкол Європейського Союзу. Варто, не провокуючі подальші історичні війни, діяти в політичній та інформаційній площині виключно проти ПіС, а не проти польського суспільства в цілому. Хоча за нинішніх обставин, поки влада у Варшаві не зміниться, я б не рекомендував їхати в Польщу на навчання, чи на роботу, чи з метою туризму, бо це несе загрозу життю і здоров’ю наших громадян. Хай польські урядовці усвідомлять, що воювати з Україною економічно й іміджеві не вигідно, а в геополітичному плані – небезпечно й недалекоглядно», – вважає директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД імені Олександра Никонорова Сергій Пархоменко.
УІС
