Наш співрозмовник Олександр Ясенчук «Студент». Відомий громадський діяч, волонтер і журналіст. Автор декількох монографій, присвячених національно-визвольній боротьбі на північному Лівобережжі у ХХ ст.
– Як для Вас почалося 24 лютого? Які перші враження, емоції, думки, дії?
– О першій ночі мене попередили, що за декілька годин може розпочатися війна. Перші дії: поставив на зарядку рацію, перевірив зв’язок з побратимами з тероборони, які вже тривалий час готувалися до війни – незважаючи на запевнення влади. Прокинувся о 4-й ранку – все добре, світло горить, в мережі нічого не пишуть – відчув полегшення. Коли за деякий час за вікном почув вибухи ракет, сконтактував з прикордонниками, отримав інформацію про напади на прикордонні застави – зрозумів – почалося. Того ж дня зустрівся з побратимами, провели нараду. В обід перебалакав з хлопцями з прикордонних містечок, які вже зайняли росіяни – почав формувати мережу інформаторів, людей, які б повідомляли про перебіг подій в області, на окупованих росіянами територіях, думати як допомогти військовим і чим саме, що їм потрібно першочергово. Так сталося, що чимало моїх побратимів увійшли до складу Чернігівської тероборони – 119 бригада, значна частина з них зайняла командні посади. Але, звичайно ж, головне місце займали думки – як убезпечити рідних.
– Які, на Ваш погляд, причини війни?
– Не буду довго писати про те, що російська імперія без України є неповноцінною. А бажання володарювати, показати всьому світу «кузькіну мать», без наслідків харкнути перегаром в обличчя цивілізованому світу в росіян є.
Політична еліта Росії з 90- х років ставилася до України, як до гілки, яка відчахнулася від російського державного дерева і яку потрібно «повернути на місце». Путін недарма називав розпад СССР найбільшою геополітичною катастрофою і обіцяв повернути всі території. І хоча війна з Росією почалася з 2014 р., часу захоплення Криму, бойових дій на Донбасі, а передумови до неї, підготовка зафіксована ще раніше, Путін до 2019 р. – обрання Президентом Зеленського не провадив таких масштабних дій. Колосальна підтримка українцями Президента, який поставив якнайпершим завданням «припинення вогню на Донбасі» та «принести мир в Україну» дала підставу аналітикам Путіна вважати, що ми захочемо миру з початком повномасштабної війни. На щастя, вони помилилися. Українська нація змогла самоорганізуватися, військове керівництво взяло ситуацію під контроль, в політичній сфері була створена коаліція з різних патріотичних сил.
– Що для Вас війна? Чи змінила вона світогляд?
– Жодним чином ні, я з дитинства розумів, що Росія – це ворог, зі смертельних обіймів якого Україна вирвалася в 1991 р., але який прагне її поневолити знову. Був вражений патріотизмом та самоорганізацією своїх земляків, які об’єдналися перед смертельною загрозою.
– Якою була реакція мешканців міста та області на напад ворога?
– Загалом Сіверщина: Чернігівська та Сумська області, це ворота до Києва. Чернігівська область, яка досить велика за площею, межує з Росією на півночі та її союзницею Білорусією на заході – кордон проходить по річці Дніпро та пвн. заході. На півночі – Задесення покрита лісами та болотами і малозаселена, її відрізає від центральної частини області повноводна річка Десна, яка, не доходячи до Дніпра кілометрів 50, в районі Чернігова повертає на південь до Києва, це територія Міжріччя. У лісистому і малозаселеному Міжріччі знаходяться два військові містечка: Гончарівське – місце розташування 1-ї окремої танкової Сіверської бригади та навчальний центр «Десна». У Чернігові, перебував штаб ОК «Північ», частини Нацгвардії, полк зв’язку, залізничний полк, досить значне угрупування Держприкордонслужби.
Напередодні вторгнення, у відповідь на скупчення російських військ на території Білорусі, почали розгортання на прикордонних територіях підрозділи 1-ї танкової бригади та 58-ї мотопіхотної бригади, почали розгортати підрозділи тероборони.
24 лютого російські війська, завдавши ракетних ударів по ймовірним місцям перебування ЗСУ, почали наступати трьома шляхами: ріпкинським, городнянсько-седнівським та сосницьким. Підрив мостів у перші години наступу показав свою ефективність, сповільнив темпи просування військ противника і спутав йому карти в прямому сенсі цього слова. Так, один з танків який затонув у Десні, згідно документів, що витягли з нього, мав наступати на Сумщину, але підірваний міст між Новгород-сіверським та Шосткою сплутав карти росіянам і вони почали шукати інші шляхи, заблукали й потонули…
В перші дні росіяни швидко рухалися до Києва, не зупиняючись в населених пунктах, намагаючись блокувати великі міста. Командування ЗСУ вирішило їх зупинити біля Чернігова – перетворивши його на фортецю, тим паче сюди відійшли і частини з Сумщини. Ворог декілька разів намагався захопити Чернігів, завдавали артилерійських та ракетних ударів, здійснювали бомбардування з літаків, знищили міст через Десну, після цього Чернігів опинився в умовному оперативному оточенні, а гуманітарні вантажі перевозили легковими автомобілями через пішохідний міст або переплавляли човнами.
Незважаючи на активний ворожий тиск, Чернігів не капітулював, а вистояв.
Ще одним місцем зосередження росіян на Чернігівщині став Бобровицький район, куди вони дісталися від кордонів з метою атакувати Київ зі сходу. Їх відкинули, але в козацьких селах Новий та Старий Биків росіяни продовжували перебувати ще місяць, створили тут своєрідну військову базу. Щоб залякати українців, вони піддали місцевих мешканців тотальному грабунку та терору, розстрілювали молодих хлопців, арештовували та розстрілювали хлопців та дівчат. Подібну трагедію пережили в селі Ягідне під Черніговом, де окупанти тримали майже місяць в шкільному підвалі в голоді та холоді понад 350 жителів цього села. Мертві помирали і декілька днів перебували серед живих, виходити «до вітру» було заборонено, замість цього слугували декілька відер…
– Розкажіть про волонтерську роботу.
– Наша команда волонтерів об’єднана в Благодійний Фонд «ЗАХИСТИМО УКРАЇНУ!», наші партнери – Чернігівська громадська організація «Суспільна Служба України», Гончаренко Центр – партнер Чернігів, Культурний центр «Інтермеццо» та багато інших.
Ми маємо два напрями роботи: допомога військовим цим займаюся, я, та допомогою цивільним, цим займається волонтерка Ірина Соломаха. З найголовніших досягнень: ми разом з друзями передали захисникам 20 квадрокоптерів на суму 50 000 євро, 3 пристрої радіоелектронної боротьби DronHunter – це такі собі рушниці проти російських коптерів, на суму 12 000 євро, більше 50 тепловізорів на суму 1 500 00000 грн., в часи боїв за Чернігів, коли місто було в облозі і російські літаки щодня з надзвичайною жорстокістю бомбили місто, ми для потреб протиповітряної оборони придбали вантажний автомобіль за 400 000 грн. його обшили бронею і встановили зверху зенітку. Для потреб армії передали декілька автомобілів, три супутникові телефони для військової розвідки за 120 000 грн., тепловий приціл для 8 полку ССО за 2300 дол. США, 150 бронежилетів, 20 рацій Motorola 4800, до 100 рацій – баофенг…
Щодо допомоги цивільним, то ми надали більше 50 тон допомоги чернігівцям, що постраждали від війни, лікарням нашого краю, адже під час боїв за Чернігів були прямі влучання в корпус центральної міської лікарні №2, корпуси обласної лікарні. В цих лікарнях було знищено медичне обладнання.
– Якої саме допомоги насамперед потребує регіон?
Загалом в Чернігові під час боїв різних ступенів пошкодження було завдано 551 багатоповерховому будинку, або близько 40 000 квартир, близько 300 будинків у приміських селах зруйновано вщерть, до 700 зазнало значних руйнувань.
Тож люди потребують допомоги з житлом, продуктами харчування довготермінового зберігання, ковдрами, ліками, тощо.
За 140 км від будинку, де я даю інтерв’ю, під білоруським Гомелем розташовано аеродром Зябрівка, який Лукашенко віддав росіянам. Звідти, наприклад, наприкінці липня були здійснені масові запуски ракет по території України. Тому загроза ракетних ударів надзвичайно актуальна.
Ще один напрямок дуже важливий, це гуманітарний. Північ області була окупована росіянами, які вилучили з бібліотек історичні, художні книги які не співпадали з ідеологією «русскаго міра» та знищили їх. Тож тепер ми намагаємося поповнити правильними книгами книгозбірні. Цю ініціативу ми реалізуємо разом з видавництвом «УВС» та відомим публіцистом Віктором Рогом.
На півночі області, а це 5 прикордонних громад Новгород-Сіверська, Семенівська, Корюківська, Сновська та Городнянська досі тривають бойові дії. Щодоби відбуваються обстріли населених пунктів росіянами, періодично намагаються прорватися через кордон російські банди, щоби нести українцями смерть. Військові, що захищають кордон, потребують значної кількості тепловізорів та квадракоптерів, для виявлення росіян заздалегідь, а це актуально в умовах густих лісів та збільшення темної частини доби, що скоро розпочнеться, пристрої для радіоелектронної боротьби з російськими дронами та безпілотниками, захищені типи рацій, зокрема Motorola. Особливо варто зосередитися на допомозі славетній 1-ій окремій танковій Сіверській бригаді, воїни якої відстояли Чернігів, а зараз боронять південь України. Їм знову ж таки потрібні тепловізори, дрони, рації із закритим зв’язком типу Motorola, генератори на дизпаливі. Звичайно ж, потрібні авто типу «пікап» але про це залишається лише мріяти.
– Які волонтерські проекти реалізовуєте зараз?
– Нині чеські друзі розробили рушницю DronHuhter, яка характеристиками допоможе знешкоджувати навіть безпілотники путінців «Орлани», ми хочемо передати один екземпляр для танкістів на фронт, нехай вони випробують його. Якщо все буде гаразд, то ми закупимо їх декілька і передамо іншим частинам, з якими контактуємо. Дякую за підтримку в реалізації цього зокрема подружній парі Олексію Кратку та Дарії Шевченко (чернігівська IT-компанія Snov.io).
Також надаємо допомогу коптерами, раціями та тепловізорами частинам, що мають, так би мовити, чернігівське коріння.
Спільно з Суспільною Службою Українців Канади, яку очолює Божена Іванусів, маємо проект «Банк харчів», щомісяця надаємо допомогу продуктовими пакетами 30 родинам чернігівців, що опинилися в скрутному становищі.
– Кому ви хочете подякувати?
– Надзвичайно багатьом. Але розумію, що такий перелік може зайняти сотні прізвищ, тож виокремлю тих, допомога від кого вже нараховує десятки тисяч. Отож подяка родині відомої львівської художниці Оксані Трісці, її чоловіку Левку та брату Северину Романіву, меценату з Ізраїлю Аркадію Нотаріусу, громадам м. Ванкувер та м. Вікторія (Канада), французькій благодійній асоціації «Люба Лорр Україна» (Франція), Централі Суспільної Служби українців Канади, громадсько-політичним діячам Миколі Величковичу, Вадиму Денисенку, Сергію Березенку, чернігівцям Ігорю Кушніру, Олені Шевчук, Остапу Волошину та Voloshyn Family Fondation (США), Ukraine Support Group from Sunny California, Осередку Союзу українок ім. Кн. Ольги м. Сідней (Австралія), білоруській діаспорі, яка надзвичайно активно допомагала нам на початку вторгнення, зокрема Кастусю Жуковському та Сєргєю Тріфанову, Jake та Anya Knotts (США), інженеру та спортсмену Василю Бугровому, Марії Ляпіній та її сину Михайлу Бугаєвському (Канада), Ірині Ващук, голові світової Суспільної Служби від СКУ та багатьом іншим.
– Які у вас стосунки з владою?
– Головне, аби не заважали. Влада повинна розрізняти волонтерів та контрабандистів. Не ділити волонтерів на своїх та чужих, адже таке частенько буває.
– Чи змінилися люди навколо Вас за час війни? Як саме?
– Стали більш організованими, щирими, доброзичливими. Вразила величезна кількість людей, які із загрозою для життя інформували ЗСУ про рух російських військових колон. Ще більша кількість бійців тероборони, які самоорганізувалися і пішли захищати рідний край.
– Що би хотіли сказати нашим читачам? Як бачите кінець війни?
– Виключно перемогою України. Це означає – кінець російської імперії. Адже перемир’я, до якого нас підштовхують це перерва років на 3-5, а далі Росія знову почне новий наступ з нових позицій. Для перемоги Україні західні союзники повинні надати багато якісного озброєння.
Сподіваюся в колективного заходу переможе прагматизм, адже після загарбання України Росія найімовірніше ударить по Балтійським країнам, Польщі, територія її інтересів широка, аж до Берліну.
Щиро дякую урядам США та Британії за допомогу, нашим європейським союзникам, друзям України в усьому світі.
Як з вами сконтактувати для уточнення або надання можливої допомоги?
Олександр Ясенчук, тел. (063)236-18-03, [email protected]
Благодійний фонд «ЗАХИСТИМО УКРАЇНУ»
ПАТ «КРЕДОБАНК»
МФО : 325365
ЄДРПУ : 39479494
РАХУНОК : 2600201586536
Реквізити для здійснення переказів з-за кордону
В доларах США (USD)
Intermediary: BANK OF NEW YORK MELLON, New York, USA
Банк-посередник SWIFT: IRVTUS3N
Beneficiary’s bank: JSC «KREDOBANK»
Банк-одержувача Lviv, Ukraine
SWIFT: WUCBUA2X
Beneficiary: Acc_2600201586536_CF «DEFEND THE UKRAINE»name
Розмовляв Сергій Вересень, УІС
