Познайомився я з ними років 25 тому. Якось зразу склалися товариські стосунки, відчули себе «на одній хвилі», хоча вони приїхали до Києва з далекої Америки, а я з прикордонної Сумщини. Марко (коріння якого з Конотопщини) і Уляна вже тоді активно волонтерили. Привезли комп’ютери, організували навчання, вишколи, допомагали проводити різні патріотичні акції, допомагали у виборчій кампанії «Національного фронту», працювали по лінії Антибільшовицького Блоку Народів та націоналістичних ЗМІ…
Здавалося б, люди забезпечені, убезпечені, як і багато інших в діаспорі могли жити спокійно, спостерігаючи за тим, що відбувається, пристрасно критикуючи чи зверхньо даючи поради, відкупляючись від настирливих парою доларів. Багато інших… Але ці люди іншого покрою.
Колись Марко видав оригінальну і дуже влучну сентенцію про патріотів з синьо-жовтою і з червоно-чорною свідомістю. Сутність її полягає в тому, що перші можуть бігати у вишиванках, з прапорами, гаслами, співати пісні, але не можуть дивитися глибоко і відчувати щиро, другі – люди ідеї і чину, не можуть байдуже спостерігати, шукають вирішення проблеми, гуртують однодумців і йдуть вперед, долаючи перешкоди. Супруни – люди «з червоно-чорною свідомістю».
Вони одні з перших вийшли на Майдан в листопаді 2013-го. Вони не «селфилися» і не «тусувалися», а знайшли найвідповідніші для себе відповідальні місця і стали промоторами дії. В час кривавого протистояння Уляна і Марко організовували медичну і правову допомогу, були на барикадах, підвозили «гуманітарку», працювали в громадському секторі.
Марко взимку 2014-го неодноразово їздив на Донбас, намагався допомогти місцевим українським структурам, а вже з весни Супруни організували волонтерську кампанію «Захист патріотів», яка займалася медичною та гуманітарною допомогою нашим воїнам. Мені важко навіть уявити, скільком бійцям вони допомогли, скількох інструкторів підготували, скільки життів ними було врятовано. Про «Захист патріотів» можна і треба писати книги і знімати фільми.
Невдовзі Уляна стала керувати Міністерством охорони здоров’я, зібрала молоду команду, розробила проекти реформ і почала їх втілювати, звичайно ж, ламаючи багаторічні корупційні схеми, відчула спротив, але не скорилася, не зігнулася, не зламалася. Здавалося б, навіщо воно їй, ці нерви, ця бюрократія, ці наклепи? Що їй з цього? Чому? Але людям «з червоно-чорною свідомістю» болить Україна. Не за гроші, не за посади, не для слави. Вони не можуть інакше.
Сьогодні розгорнулася безпрецедентна огидна кампанія цькування Уляни Супрун. Вона «лакмусовим папірцем» проявила «хто є хто». В усьому світі українці виступили на захист Уляни та її реформаторської антикорупційної політики, адже Уляна виразно продемонструвала, що прогнилу стіну треба ламати, а не перефарбовувати в інші кольори згідно політичної ситуації.
Ми розуміємо, чому і навіщо різномасті корупціонери і реваншисти піднімають голови, обливають брудом, погрожують, сподіваються на відступ чи капітуляцію. Не вийде!
Уляна зламала усталені десятиліттями стереотипи, вона своїм прикладом показала, що чиновник найвищого рівня може бути чесним, принциповим, простим і щирим у спілкуванні, результативним.
Ось вона, в скромному одязі, без дорогих прикрас і аксесуарів, без улесливих лакеїв і похмурих охоронців, в метро, пішки чи на таксі поспішає на роботу, спілкується з перехожими і я думаю, а чи потрібне Уляні те міністерське крісло?…
Але я жодної хвилини не задумуюсь, чи потрібна Україні Уляна в цьому міністерському кріслі!
Віктор Рог
