Йдучи у бій під Крутами і обороняючи Донецький аеропорт, різні покоління українців мали єдиний мотив – громадський обов’язок, що є однією з цінностей українського націоналізму. Це основа для захисту і розвитку української нації. Що в 1918, що у 2014, що нині, українцям загрожує поглинання «русскім міром», що в свою чергу знівелює принцип верховенства права, політичні права і свободи, засади справедливості. Простіше кажучи, про власний добробут, самореалізацію, щасливе життя кожного окремого громадянина можна говорити лише після здобуття повної незалежності Україні – економічної, інформаційної, територіальної, військової, політичної і т.д.
Прагнення людини до власного добробуту і щастя – природнє. А в умовах російської окупації, перебуваючи в позиції раба, а не господаря власного життя – це неможливо. Саме в такому контексті – відповідальності за власне життя і власну державу – варто говорити і про чин крутянців, і про чин захисників Донецького аеропорту, і про активність громадянського суспільства в тилу. Кожен українець повинен усвідомлювати визначальну роль громадського обов’язку: віддавати Державі власні ресурси і розбудовувати її.
Погляньмо на історичну подію 29 січня 1918 року. Як сприймати бій Aрмії УНР під Крутами? Це вдала бойова операція, що дозволила на кілька днів затримати просування більшовицьких військових підрозділів углиб Києва. Цим самим Українська Центральна Рада отримала дорогоцінний час: 22 січня 1918 р. ІV-м Універсалом проголосити незалежність Української Народної Республіки, що стало визначальним рішенням, адже зумовило визнання УНР як суб’єкта міжнародного права під час підписання Брестського миру, що в подальшому допомогло навесні 1918 р. зупинити більшовицьку агресію і звільнити Київ.
7 січня 1918 р. більшовики оголосили загальний наступ на Україну. У середині січня вони окупували майже все Лівобережжя, але головною метою був Київ. Після захоплення Полтави, вздовж залізниці на захід наступала так звана 1-ша Революційна армія, а з Гомеля на Бахмач – 2-га. У Бахмачі сходилися дві залізничні колії, і саме тут більшовики планували об’єднати основні сили і нанести вирішальний удар по Києву.
На противагу більшовикам виступила одна з найбоєздатніших українських частин збройних сил УНР – бойовий відділ 1-ої Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. 25-27 січня спільно з іншими військовими підрозділами та добровольцями вони героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Під загрозою оточення оборонці змушені були відступити до станції Крути, де почали укріплюватися.
Врешті-решт, 28 січня у Бахмачі обидві більшовицькі армії з’єдналися під командуванням Михайла Муравйова. Більшовики почали рухатися в бік Києва. На підступах до столиці Муравйов закликав: «Наше бойове завдання – взяти Київ… Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо!».
Наступного дня, на станції Крути, більшовицький наступ зупинили українські частини під командуванням Аверкія Гончаренка, до яких підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького, Помічного студентського куреня Січових стрільців (18-20-річні юнаки з Університету Святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія) і 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина. Курсанти юнацької школи, студенти і гімназисти мали погане озброєння, однак великий бойовий дух: «Треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української держави», – згадував один із очевидців бою.
Загалом, 29 січня 1918 року на залiзничнiй станції Крути зайняли оборону до 520 українських воякiв, озброєних 16-ма кулеметами та однією гарматою. На противагу українській армії росіяни виставили вдесятеро потужніші сили: до 6 000 добре озброєних й підготовлених бійців, два бронепотяги та батарею артилерії. Після запеклого бою під Крутами, українська сторона втратила від 70 до 100 осіб. Водночас більшовики відтіснили противника на схід і залишили на полі бою пораненими і вбитими 300 бійців.
У сучасних реаліях, коли українська армія захищає власний суверенітет на Донбасі, оборонці Донецького аеропорту продовжили чин крутянців: «Люди йшли в аеропорт, коли він вже був оточений, коли залишався один пост, багато «трьохсотих», коли нас витравлювали газом і залишався під нашим контролем клаптик землі розміром не більше ніж палата в госпіталі, з усього аеропорту… Люди йшли туди і розуміли, що йдуть в оточення, в саме його ядро. А що робити, як треба було йти. І ми стояли…», – зі спогадів бійця 90-го окремого десантно-штурмового батальйону 95-ї аеромобільної бригади.
Маючи за приклад героїчні події боротьби українського народу за незалежність, сьогодні кожен повинен виконати обов’язок перед Державою, сім’єю, і зрештою – самим собою. Вибороти свою державність – це і є громадський обов’язок, що стосується кожного.
