Спостерігаючи за перепалкою між організаторами Маршів захисту України на 14 жовтня, можна точно сказати лише одне: поки протест не має спільної стратегії. Проти капітуляції виступили різні люди з різними цілями та різною ідеологією. Антиукраїнські сили і Москва хочуть показати, що протести влаштовують виключно прихильники Порошенка та праворадикали. Віче 6 жовтня, організоване Рухом опору капітуляції, мало на меті продемонструвати реальність без цих кліше: на віче були присутні усі українські сили: від «Національного корпусу» до партії «Голос». Були і так звані «порохоботи», були єврооптимісти, переконаний, що були навіть деякі прихильники Зеленського.
Ми дали голос усім українським силам. Ми показали владі та цілому світу, що українці здатні об’єднатися заради спільної мети. І головне: ми почали говорити з власним народом одним голосом.
Дослідження Центру Разумкова показують, що більше 50% українців не сприймають ані автономії Донбасу, ані амністії бойовикам, ані відведення військ. І головне: 68% вважають Росію агресором! Така ж картина щодо питань мови та НАТО. Нас більше.
Для того, щоб захистити Україну, нам необхідно об’єднати цих людей. Партійна метушня, перетягування ковдри, старі образи, поствиборчий синдром трохи затуманили нам всім голови. Український табір «розщеплений на атоми» взаємною недовірою та життям у відірваній реальності печерських пагорбів.
Тим часом у нас на очах «рейдерять» державу. Здається, ще мить і нас розірвуть на частини, наче нічийну землю, як землю без господаря. Ці, що зараз при владі, це ліквідаційна комісія. Такі створюють під час закриття підприємств та установ для розпродажу майна та поділу активів.
Зацікавлені є і на Сході, й на Заході. Їм потрібен бізнес, а не санкції. Їм потрібна тут сировинна база, а не геополітична надпотуга, яка почала народжуватися після Революції Гідності. І перший крок – це мир за будь-яку ціну. Капітуляція. Після цього можна вже буде починати «дерибан» ресурсів та територій.
Протидіяти цьому плану поодинці і користуючись старими парадигмами на зразок «зебіли проти порохоботів», націоналісти проти лібералів тощо – це свідомий глухий кут, куди нас заводить ворог. Ворог зовнішній дискредитує, розколює, сіє паніку. Ворог внутрішній в нас самих – егоцентризм, «корони», вірність партії чи вождю, але не нації. Це нас може поховати.
Тому, засновуючи з друзями Рух опору капітуляції, я виходив з саме таких міркувань. Треба об’єднувати всіх, для кого «Україна понад усе!» – не просто гасло. Усі наші успіхи приходили, коли ми були разом: в 1991, 2004 та 2014 роках. Це три великі стрибки вперед – незалежність, демократія, цивілізаційний вибір. Загроза завжди йде від Москви. Тепер Москва близька до своєї цілі, як ніколи. Може, час уже схаменутися всьому українському табору?
Коли ми «здіймемо хвилю», то будемо готові до найгірших сценаріїв і точно переможемо. І мова тут не йде про революцію, а швидше про звільнення умів українців від облуди популізму та руїни. Повернення їх до реальності після наркотичного сп’яніння, на яке його підсадили рейдери. Ми можемо це зробити. Але робота має бути системною і базуватися на описаній вище концепції, яка потребує подальшої розробки та планової реалізації. І це марафон, а не стихійне повстання. Хаосу під час війни нам не потрібно.
Для цього і створили Рух опору капітуляції.
Кажуть, що ми з друзями «мутимо» партію. Наші плани значно амбітніші – ми прагнемо створити новий Народний рух України в його допартійний період. У нашій Стратегічній раді Йосиф Зісельс, В’ячеслав Брюховецький, Роман Безсмертний, Володимир Василенко, Данило Лубківський, Володимир Огризко, Уляна Супрун. Вони є наглядовою радою руху.
Ми маємо за плечима історію, яка відображена в діяльності організацій, які долучилися до нас: Міжнародна волонтерська спільнота InformNapalm, ГО «Захист патріотів», ГО «Вільні Люди», Молодіжний Націоналістичний Конгрес, УНСО, громадсько-політичний рух «Межа», Національно-консервативний рух прогресу, Благодійний фонд «Мир і ко», громадянський рух «Відсіч», Центр зовнішньополітичних досліджень ОПАД імені Олександра Никонорова, ГО «Спілка добровольців», громадська ініціатива «Закрий пельку Кремлю!»…
Своєю символікою ми обрали жовтий скотч – як символ опору, як символ державницького світогляду. Жовтий скотч в’язали на руку наші вояки, щоб ідентифікувати себе в бою для своїх побратимів. Якщо жовтий скотч на руці – це значить, що поруч свій.
Ми лише починаємо, є помилки, не вистачає потужності. Але ми уже зробили сильні кроки. Ми знаємо, що робити, і ми обов’язково переможемо. Це наш мережевий Майдан, який, коли настане потреба, набере вже реальних обрисів.
Андрій Левус
