Йосиф Сірка
До посиленого переслідування добровольців, волонтерів, патріотів-активістів, влада Зеленського вдається чим далі зухваліше та відвертіше. Притім, в очі впадає те, що зокрема наполегливо і «рішуче», взялася за тих, кого, якимсь чином, можна долучити до людей, які дозволили собі звернути увагу громадськости на вчинок державної зради, який відбуся кілька місяців тому Офісі президента, чи свавільну поведінку судів, коли йдеться про патріотів («призначені» вбивці журналіста Шеремета, засудження Стерненка).
Показані картини та дії другого мирного протесту проти несправедливого суду над Стерненком (який вже під час першого обіцяли владі, якщо та не реаґуватиме) дуже нагадують часи не так вже й далекого комуністичного минулого, коли будь-кого могли звинуватити як «ворога народу», а «справедливі судді-трійки», навіть без юридичної освіти (сучасні з юридичною освітою), засуджували невинних до страти. Протестуюча молодь цього не знає, бо ж вона має в пам’яті дві українські революції, які мали ці практики комуністичного минулого недопустити більше ніколи.
Та не так склалося, як гадалося. Величезна перемога гумориста та його партії на виборах президента та парламенту давала виборцям надію на краще лише шість місяців, а потім все звелося до підкуплення депутатів оліґархами (пригадуєте детектори брехні), до повернення на керівні посади людей часів Януковича. Іншими словами, у парламенті, в судах, на всяких державних та керівних посадах появилися люди, які, нагадують більше часи не тільки Януковича, але й Сталіна, Берії. Щоправда, якщо комуністи керувалися відомою «диктатурою пролетаріяту», то сучасні «слуги народу» (маємо на увазі не тільки політсилу президента), керуються капіталом, на жаль, не тим про який писав К.Маркс.
Оліґархічна система корупції в Україні створила умови для швидкого збагачення депутатів, державних посадовців різних рівнів, суддів, митників, керівників різних господарських галузей. Новітня «каста» багатїів боїться втратити награбоване, нечесно отримане, украдене від того ж виборця, якого купила за безцінь. Справа дійшла до того, що на виборах не може перемогти людина, яка б хотіла чесно працювати для розвитку суспільства, оскільки має охоту і знання, але не погоджується бути послушною котромусь з оліґархів.
Збільшена аґресивність російських військ, яка щодня є причиною не тільки смертей українських захисників Батьківщини, але й пожвавлення активности п’ятої колони, стає загрозливою при бездіяльності президента, щодо ситуації на фронті. Раптове посилення атак уряду не на ворогів України, але на добровольців, волонтерів, активістів-патріотів (найновіші: Філімонов, Ратушний, Шевченко, Сорд, Семенченко) є свідченням того, що не дотримування, чи порушення прав людей на мирні протести, непокоять владу, а щось інше.
При всій цій пропаґандивній активности, спрямованій проти проукраїнського руху, влада всіма способами намагається захистити «нові обличча» в ОП – Татарова, Слюсарева, Подоляка, Демченка та ін., приховати прямий вплив адвоката Януковича Портнова на різні переслідування патріотів. Зрештою, здається, що накопичення різномантних проблем і їх нерішення, спрямоване на те, щоб створити хаос, який перешкодить оголосити і покарати зрадників «спеціальної операцвії ВАҐНЕРІВЦІ».
Спочатку в ОП цю операцію заперечили, а коли за її розслідування взялося відоме журналістське розслідування Bellingcat, яке, якщо вірити ЗМІ, відмовило Єрмакові у припиненні розслідування, то всі пропаґандивні сили ОП кинули на те, щоб про щось інше йшла мова, а держзраду – щоб забули!
Тому й запровадили нові арешти (Шевченка, Семенченка, Сорда), висунули кримінальне звинувачення (Ратушному, Філімонову) – бо ж: потрібно змінити сцену – показуватимуть нову програму «Зеленого театру». А тим часом, у хаосі, може вдасться забути про ваґнерівців, а тим самим і зрадник залишиться непокараним.
Оскільки справа зради є не тільки справою України, бо ж вона, якщо вірити ЗМІ, заторкнула «за живе» (скільки ж зусиль та грошей вона коштувала!) й інші країни НАТО, до якого, нібито, так прагне сучасна українська влада. Оскільки Зеленський сам не висловлюється до цієї справи, зрадника не карає (що робить і його підозрілим), то кожен може робити сам висновки; мовляв, шукайте самі зрадника з-поміж тих небагатьох учасників наради в офісі президента Зеленського – у серпні 2020 року.
Якщо взяти до уваги те, що в Україні запізнено появляються різні плівки записів, які є свідченням різних кримінальних, чи й не дуже, злочинів, то саме це може бути причиною мовчанки Зеленського. Оскільки його «приватний» однотижневий «відпочинок» в Султанаті Оман (початком січня 2020 р.), який, збігом обставин, припав на час побуту там заступника Путіна, секретаря Радбезу Росії Патрушева, перетворюється на ефект бумеранґа. Саме це викликало підозру у тому, що йшлося не про відпочинок. Тому, можна припустити, що про цю зутріч, якщо вона була, існує також плівка, яка була б доказом держзради.
А тим часом, брак інформації від Зеленського та заяви непоінформованого Данілова, буде збільшувати фантазію припущень. А санкції проти оліґархів, чи навіть закриття декотрих промосковських каналів, від яких ті не дуже й страждають, будуть дулею, показаною в кишені. Зате, проукраїнські сили можна переслідувати, а задля кращої «драматургії» можна заволокти до телевізійної студії каналу Коломойського навіть розфарбовані двері з Офісу президента – не задля сміху, а задля залякування протестантів – ще й свастику можна домалювати. Але цей сценарій, здається, лише пригадує нам часи «комуністичної демократії», коли людину можна було звинуватити у найгірших злочинах проти ворогів комунізму! Щоправда, заяви заступника міністра ВС Геращенка, стосовно «організаторів» протестів проти ув’язнення Стерненка, є свідченням того, що він добре ознайомлений з методами «знаходження» винних у недалекому минулому, незважаючи на те, що не встиг навіть комсомольцем стати.
Дивує зокрема наполегливість влади, стосовно вже вигаданої «приватної армії» Семенченка, необгрунтовані підозри Ратушному, Філімонову). Напрошується питання: Чому влада досі не відреаґувала за санкції США проти російського аґента (за визначенням американців) Деркача, а шукає «порушення, ворогів» там, де їх нема?
У часі, коли російська солдатеска безвідповідально порушує щодня розхвалені угоди «тиші», владі потрібно звертатися до тих, хто вже довів свій патріотизм на фронті проти московського загарбника-окупанта, хто готовий знов боротися за свої права, за Незалежність. Отже, спочатку слід ліквідувати кремлівських аґентів не тільки таких, як Деркач, але й уся п’ята колона та її промосковські структури, включно з політичною партією. Не погрожувати, але діяти – ухвалити, нарешті, закон про колябораціонізм, замість балаканини про санкції, про підозри, розслідування. А допоки зрадники безкарно будуть вирішувати справи України в Офісі президента, то не слід чекати зменшення жертв на українсько-російському фронті!
Торонто, 28.3.21 р.
