Іван Джон Буртик: За державну зраду, крадіжки державних коштів у воєнний час потрібно застосувати смертну кару
Коли в Україні оголошено АТО (внутрішня боротьба з тероризмом), інші держави не можуть навіть формально стати на захист країни, яка опинилася сам на сам з ядерним агресором, який ще погрожує радіоактивним попелом – у випадку чого. У цьому випадку неможливо сісти за стіл перемовин з гарантами Будапештського меморандуму. Адже АТО – це внутрішня справа країни.
У воєнний час за державну зраду, крадіжки державних коштів в особливо великих розмірах слід застосувати хай тимчасову, але смертну кару.
Чи може Україна вистояти проти путінської аґресії?
Іван Джон Буртик, США
Сьогодні це питання, майже кожному, якщо не на язиці, то на умі. Незаперечно, більшість свідома того, що у випадку збройного вторгнення Москви, Україна не є готова зупинити потенційно набагато сильнішого агресора. Стратегічно Путін, перше хоче впевнитися, що його вторгнення не спричинить Третьої світової війни, яка може закінчитися катастрофічно не тільки для Москви, а також для всього людства. Це випробування дуже дорого обходиться для нашого народу, але не меншої поразки зазнає і Москва.
Питання, чому Україна не використовує часу, хоч і нестабільного перемир’я, для відбудови оборонних сил? Відповідь не проста, але треба її розглянути. Незаперечно, що початкова агресія об’єднала майже весь український народ в одну монолітну силу. В проміжку недовгого часу московська перфідна (підступна, брехлива, – Ред.) пропагандистська мережа, створила в Україні внутрішню війну, яка зростає на силі. Унаслідок з’явились непорозуміння, як у владній структурі, так і в народі. Неодноразово старшини вищого рангу зраджують патріотичних вояків. Може, саме тому, все більше і більше у душі закрадається розчарування, яке й породжує перевертнів і зрадників.
Щоб осягнути перемогу, Україні необхідно негайно знищити внутрішній фронт
Зараз, коли йдеться про мир із Москвою, то чи не означає це, що треба готуватися до війни?! Питання, чи наша відновлена Держава дасть собі раду із двома фронтами? Чому двома? На мою думку, першим є внутрішній фронт, а другим – московський. За час існуючого нестабільного перемир’я, Москва зуміла підступно та таємно з поміччю своїх вишколених кадрів та 5-ї колони в Україні, створити таємний фронт, який важче подолати, аніж збройний. Не вживатиму тут жодного імені, бо кожному відомо, що в Україні з кожним днем зростають тривожні непорозуміння та чвари в апараті державної структури, від самих вершин до міських Рад. Взаємні звинувачення, сварки дуже негативно впливають на всю спільноту, як в Україні, так і в світі. Унаслідок цього настає велике розчарування після Революції Гідності, на яку покладалося стільки надій і сподівань. Загальний український хаос – це небезпечний крок до остаточного розвалення оновленої державності в Україні і прямий шлях у московське ярмо. Від України починає відвертатися Європа зі своїми клопотами, які, не виключено, посіяв Путін разом із сірійськими «асадами». Америка ж втомилася від шефства і від всеукраїнського хаосу і вічного нашого отаманства.
У такій непередбаченій ситуації найбільше потерпають чесні люди. Хабарництво розквітає, не зникає з політичного обрію безконтрольна корупція, непоодинока продажність та відступництво. Патріотичні вояки, звільнені з фронту, розчаровуються, повертаючись до рідних домівок. Тисячі сімей, як і біженці з Донбасу, опинилися в однаковій ситуації: не мають праці, безпомічно переживають психічні травми. В загальному, особливо у час воєнних дій в країні, відчувається дошкульний брак сильної руки проводу. На перший погляд ситуація виглядає катастрофічно, але, як на мене, не безнадійно. Надії не зовнішню допомогу підвели, як по Першій так і по Другій світових війнах та в часі злому Совєтської імперії. Ну, а тепер спостерігається, як наші “гаранти” м’якнуть перед путінськими погрозами.
Постає питання: чи зможе в такій непередбачуваній, хаотичній, непослідовній ситуації, Україна зберегти свою незалежність? Відповідь не проста, але оптимістична. Щоб осягнути перемогу, Україні необхідно негайно знищити внутрішній фронт. У тому тільки може допомогти Конституційний закон, який змусить однаково відноситися до всіх жителів країни, включно зі “святими коровами” – недоторканими. Не можна випускати на волю крадіїв, хай навіть за величезні внески. Складається дивовижна ситуація, яка вже називається, українською: украв мільярд, відпустили за мільйон. Дикість. За корупцію, продажність та хабарництво має відбутися підвищена сувора кара. Ніяких звільнень за гроші і втечі до своїх рахунків на далекі острови з їхніми банками і нечуваними депозитами.
Необхідно взяти на облік усі приватні літаки і їхні маршрути (у випадку чого, крадії шукатимуть інших посадок). За державну зраду, крадіжки державних коштів в особливо великих розмірах, у час воєнний застосувати хай тимчасову, але смертну кару. Тільки це зупинить “волосату руку”. Після вживання таких суворих заходів, страх наче струм, передаватиметься від однієї особи до іншої. Народиться громадська думка: покарають як у роки війни карав військовий трибунал. Припиняться ресторанні гульки в столиці і в інших великих містах України, що нині нагадують бенкет під час чуми. Тільки така суворість, дотримання букви закону, непідкупність дуже швидко зупинить всеукраїнську злочинність і зневагу до законів і судів. Олігархічна влада повинна відповісти перед народом!
Коли в Україні оголошено АТО (внутрішня боротьба з тероризмом), інші держави не можуть навіть формально стати на захист нашої країни
Під час нетривкого перемир’я слід інтенсивно готувитися й до ворожих агресій. Якщо, не дай Боже, – то й до широкомасштабної війни. Слід пам’ятати, що Україна може залишитися сам на сам із підступним і жорстоким ворогом. Це уже засвідчувала наша історія не раз у стосунках з Москвою, як тільки Україна намагалася вирватися з московських лабет. Європа не захоче помирати в цій війні (так вона нині вважає, як за часів Гітлера) на чужих фронтах. Україна загнала себе в глухий кут, оголосивши позаблоковою державою. Коли в Україні оголошено АТО (внутрішня боротьба з тероризмом), інші держави не можуть навіть формально стати на захист країни, яка опинилася сам на сам з ядерним агресором, який ще погрожує радіоактивним попелом – у випадку чого. У цьому випадку не можливо сісти за стіл перемовин з гарантами Будапештського меморандуму. Адже АТО – це внутрішня справа країни.
Негативну роль відіграє в Україні Московська церква, яка зрадила служінню Богу й 10-заповідям і перетворилася в пропагандистську машину Путіна- Гундяєва. Останній оголосив війну Москви з Україною священною. Це блюзнірство і аморальність, якого не бачив цивілізований світ. Це дика несумісність зі святими заповідями «не убий» – їх заклик убивати, освячувати надсучасну зброю на смерть людей у війні , в якій, як показала реальність, на Донбасі загинуло більше мирних жителів – жінок, дітей, аніж вояків. Владики різних конфесій не мусять любитися, але для добра народу і держави у критичні моменти життя батьківщини, мають не ворогувати, а взаємно толерувати і респектувати. Бо протилежна цьому сучасна поведінка творить прірву і недовіру між парафіянами, своїми людьми, які ходять у різні церкви.
Недовіра та економічні злидні, можуть створити третій Майдан, який може стати останнім у державі, що ми будуємо і яка важко підводиться з колін. Майдан ще більш кривавий, аніж попередній. Путінські війська уже його розганятимуть танками і бетеерами, що накопичилися в Донбасі і білою, як смерть, “гуманітарною допомогою”. Третій Майдан, маємо це усвідомити, виявиться кривавим і трагічним. Для держави і народу.
Ми не можемо і не маємо морального право і обов’язку допустити нову московську окупацію
Нелегка доля всього українського народу, як трьохсотлітня московська неволя, має змусити зрозуміти, що сьогоднішня кремлівська агресія створила йому вибір без вибору двох альтернатив: або об’єднаними силами та жертвами, зупинити московсько-ординську навалу і спільно з поневоленими народами розламати московську імперію, або зі схиленою головою піти під московське ярмо чи не навіки. Ми не можемо і не маємо морального право і обов’язку допустити нову московську окупацію. Ми маємо вже пам’ятати про підступність Москви і її принцип пряника-батога. Спочатку українські школи і преса, а згодом тюрми і сибірські сніги. У нас сьогодні вихід один: відстояти свою незалежність і волю. Або вмерти. Третього не дано!
Одначе, я хочу вірити в силу українського народу, який є не скорений і незборимий. Він волить українського Вашингтона, який зуміє об’єднати всенародні маси та створити силу, яка здивує не тільки Москву, а й світ, що вже здивував своїми добровольцями, волонтерами, які замінили за кілька днів і тижнів розвалену Українську армію попередніми гарантами. Ми стоїмо перед могутньою і дикою, безжалісною потугою, кривавий почерк якої ми вже бачили у Чечні, Грузії, в інших місцях, де проходив московський загарбницький чобіт.
Ми сьогодні не можемо нехтувати загрозливою долею нашого народу. Так, то не є легкий альтернативний виклик, але хоч із жертвами, він буде змушений прийняти його, в ім’я життя родини, цілої нації. Бо чергове московське поневолення буде набагато жорстокіше, аніж усі минулі окупації. Звір, якого намагається світ зупинити мирним шляхом і економічними санкціями, може зірватися з ланцюга, щоб утриматися в імперському кріслі і, не доведи Господи, застосувати ядерну зброю, про що неодноразово заявляв Путін. А це для нього чи не єдина можливість, щоб увіковічнити себе в історії, про що він мріє. Але все це може закінчитися кінцем життя на планеті. Чи усвідомлює це він і ті, що по-справжньому йому не накинуть уздечку на шию.
