Ніколи не був прихильником механічної консолідації (підтримуючи позицію С. Бандери) в українському середовищі, хоча за багато років громадської праці і від українських урядовців і від громади завжди чув стереотипну позицію – спочатку об’єднайтеся!Завжди виникало питання: навколо якої ідеї, навколо яких засад? Українці, як і будь які інші «здорові» нації є природно поділені на соціальні, політичні та культурні прошарки. У цьому є різноманітність, у цьому є багатість культури і філософії нації. Спільним, для нас є зв’язкові речі (як кров у тілі), генетична память – історія, генетичний код – мова, вища мотивація єднання – національна духовність.
Поняття національної духовності виходить за рамки юридичного визначення – громадянство.
Цього року, українська громада в Бразилії відзначає своє 130 річчя з початку еміграції. Четверте покоління, на іншому континенті, без Інтернету, без державних програм підтримки, в умовах повної заборони спілкуватися рідною мовою (був такий період в історії Бразилії), зберегло память про своє походження, зберегло всі три ознаки національної ідентифікації. Це не націоналістичні радикали. Вони люблять свою країну, де народилися і формувалися – Бразилію. Серед українців в Бразилії можна зустріти всі політичні погляди (від комуністично-лівих, до крайньо-правих). Але і ті в ніші, малюють писанки на Великдень, пам’ятають у відповідний час вітатися «Христос Народився!» і у свята ліплять вареники та співають українські пісні. Вони не громадяни України і напевне не прагнутимуть здобувати українське громадянство, але за своєю позицією за працею, вони приносять у деякій мірі набагто більше духовної, політичної і навіть матеріальної користі для української держави, а ніж багато громадян України в самій Україні. Багато з їхніх родичів, свого часу верталися з важко заробленими коштами в Україну (і навіть під час совєтської окупації), з бажанням будувати своє життя на рідній землі. Лишалися ні ж чим. Багато втрачало не тільки кошти, але й волю і навіть життя. Та навіть такий, важкий досвід не відвернув їх від українського духовного тіла.
Сьогоднішня Україна має дуже важку проблему з громадянством (механічним об’єднанням).
І питання тут не в самому Законі про громадянство, чи в дискусії про множинне громадянство.
Питання у тому, що Державна Концепція національної безпеки, ніяк не співпрацює з інститутом громадянства.
Як можна об’єднати в єдине поняття громадянина України – проросійського агента – Шарія і сотні українських активістів, що проживають в Іспанії і роками витрачають свій час та кошти для популяризації України за кордоном?
Всі ці міфи про різне бачення України, про демократичні погляди, у даному випадку не витримують елементарних фактів про реальну шкоду нанесену Україні з боку Шарія.
Чому ж Україна надає йому легально діяти проти України від імені України?
Так, є велика небезпека запроваджуючи механізми позбавлення громадянства делегувати держаним інституціям тоталітарні надужиття.
Але, чи не маємо зараз природній приклад боротьби з пандемією – певні громадянські обмеження для спасіння сотні тисяч життів?
Отже і для спасіння нашої державності і життя українців, мусимо (хоча б і тимчасово) ввести вакцини і вивести з українського тіла (громадянства) всі ті віруси (антиукраінські елементи), що свідомо діють проти суверенності та національних інтересів України.
Тобто, виробити ефективний і швидкий механізм позбавлення українського громадянства в умовах московської агресії.
