110 років тому:
29.05.1914 – у с. Великий Березний, нині райцентр на Закарпатті народився Іван Рогач, журналіст, письменник, учасник визвольної боротьби першої половини ХХ століття. Закінчив Мукачівську торговельну академію, учителював, відтак вступив до Львівської богословської академії. Завершував богословську освіту у Пряшеві та Оломуці. Якби змінив національність на чеха чи словака міг би отримувати стипендію, проте від матері мав глибоко закорінене відчуття національної гідности: «Я ніякий не чех, ні словак, ані русин, я був українцем, є і ним буду завжди». Мав намір висвятитися на священника, проте бурхливий розвиток світових подій не дозволив цього зробити. Редактор щоденника «Нова Свобода» (1938). Заступник голови української парамілітарної Організації народної оборони (4.09.1938), яка невдовзі у Хусті реформувалась в Організацію народної оборони «Карпатська Січ», член Головної команди (військовий писар) «Карпатської Січі», відповідав за зв’язок між урядом Карпатської України та членами Проводу українських націоналістів. Секретар президента о. Августина Волошина, член Проводу українських націоналістів, співзасновник «Товариства боротьби з комунізмом» (10.02.1939), секретар Українського національного об’єднання, активний член «Летючої естради». Після угорської окупації Карпатської України коротко перебував в українській Пряшівщині, а відтак перебрався до Львова. З початком німецько-радянської війни у складі похідної групи ОУН(м) прибув до Києва, головний редактор щоденної газети «Українське слово» (максимальний тираж 60 тисяч примірників) та додатків-тижневиків «Литаври» і «Останні вісті». Заарештований в театрі на зборах української громадськості, попри те, що вчасно був попереджений про можливий арешт відмовився втекти чорним ходом: «Я ввійшов сюди центральним входом, туди і вийду». На допитах мужньо витримував жорстокі тортури і тримав себе гідно та незламно. Розстріляний гітлерівцями разом із сестрою Ганною та групою українських націоналістів в урочищі Бабин Яр біля Києва 1942.
«…З однієї сторони любив би ще остати на наступний рік і змагатися за докторатом, а з другої сторони бачу, що то не має великого значіння для мене…, хиба що можно конкурувати десь на професора, що цілком не є моїм ідеалом. Я хочу більше працювати між народом, на суспільному полі, бо до того чую особливішу охоту і спосібність… Хочу активно працювати між народом на релігійному, національному й політичному полі. Отже, якщо колись буду змагатися за докторатом теології і добюся до нього він всьо одно буде для мене мати чисто гонорове значіння, за яким я не дуже стремлю. … Передовсім свідома праця, а потім всякі почесті й гонори…», Іван Рогач.
