130 років тому:
17(4).01.1892 – у с. Балки, нині Запорізької області народився Дмитро Котко, сотник Армії УНР, хоровий диригент, композитор, фольклорист. Після закінчення сільської школи навчався у церковно-вчительській школі в Таганаші (нині – Солоне Озеро, Крим; закінчив 1910), екстерном вчився на диригента і в 1913 закінчив богословський та педагогічно-диригентський класи Ардонської (нині Північна Осетія) духовно-місіонерської семінарії, короткий час працював вчителем музики і малювання в м. Прохладне у Кабардино-Балкарії, під час перебування на військовій службі навчався на диригентських курсах музичної школи (тепер музичний інститут) сестер Гнесіних у Москві. У війську УНР, Української Держави та Директорії інспектор духових оркестрів, після навчання у Рівному отримав офіцерське звання, диригував духовими оркестрами. Наприкінці 1920, як старшина Армії УНР інтернований у польському таборі у Ланцуті (відтак у Каліші та Стшалкові), де заснував хоровий гурток, на базі якого невдовзі постав перший професійний український колектив у Польщі «Український Наддніпрянський хор» чисельністю понад 100 співаків, з яким від 1922 гастролював у Польщі (виступати в Галичині спершу було заборонено), а з 1925 – у Західній Європі. У 1930-1936 на запрошення митрополита А. Шептицького викладав у Львівській духовній семінарії УГКЦ та жіночій гімназії, де керував хорами. 1936 організував чоловічий хор «Трембіта», однак польська влада змусила змінити назву на «Український мандрівний хор Дмитра Котка» (нині мішана капела «Трембіта»). Початок німецько-радянської війни застав диригента на гастролях в Саратові (Московія), де колектив розформовано. Від 1945 головний диригент і художній керівник Гуцульського ансамблю пісні і танцю у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Політичні та психологічні умови в яких тепер довелось працювати були жахливими. Кожна концертна програма піддавалась прискіпливій цензурі, погодженню з компартійними функціонерами після чого затверджувалась в обласному відділі культури. Першими і в чималій кількості програма мала містити пісні на кшталт «Про батька народного, про Сталіна рідного» чи «Слава партії великій і Сталіну слава» і лише після цього дозволялось звертатись до політично нейтральної народної творчості. Та все ж Котко знаходив аргументи, щоби поповнювати репертуар народними пісенними, інструментальними й танцювальними знахідками Карпат і Прикарпаття, а також творами галицьких композиторів. Цікаво, що виступи ансамблю неодноразово відвідували учасники українського націоналістичного підпілля. Хоч він усвідомлював, що біля нього постійно були присутні сексоти («секретний сотрудник», або іншими словами стукач), проте не завжди міг себе стримати і критично висловлювався про «обов’язкову» частину репертуару. 8 січня Котка заарештовано за «антирадянську діяльність». Йому висували абсурдні звинувачення: розмова з А. Шептицьким і матеріальна допомога для хору від Митрополита у 1930-х роках, антирадянська пропаганда через виконання українських пісень у Західній Європі, пригадали також перебування у війську УНР. Не вибивши з нього потрібних «зізнань» особлива нарада при МДБ СРСР у Москві заочно засудила на 10 років позбавлення волі. Але навіть в неволі намагався організовувати «художню самодіяльність». Після смерті Сталіна достроково звільнений у 1956. З великими труднощами та при допомозі друзів прописався у Львові, керував самодіяльними хоровими капелами; щоби очолити капелу «Трембіта» не могло бути й мови. У 1959-1974 керівник капели бандуристів «Карпати» при Українському товаристві сліпих, яку із самодіяльної перетворив на професійну. Помер у Львові 18.11.1982.
