150 років тому:
19.11.1875 – у містечку Винники біля Львова в багатодітній родині дрібного службовця народилася Катря Гриневичева (спр. – Катерина Банах, у заміжжі Гриневич), письменниця, освітянка, громадська діячка. У віці 3 роки з батьками переїхала до Кракова. Закінчила Краківську учительську жіночу семінарію; факультативно в гімназії вивчала українську мову. Належала до гуртка демократичної польської молоді А. Гурського, перші поезії писала польською мовою. 1894 в часі приготувань до відкриття філії «Просвіти» у Кракові познайомилася з молодим Василем Стефаником і під його впливом почала писати українською мовою. Після завершення навчання у семінарії вийшла заміж за вчителя з Винник Осипа Гриневича й переїхала до Львова. В шлюбі народилися сини Володимир Тарас (1896), Ярослав Євген (1898) та донька Дарія Наталія (1903). Друкувала поезії й оповідання у часописах «Буковина», «Неділя», «Мета», «Літературно-науковому віснику», газеті «Руслан» та інших виданнях, за дорученням «Просвіти» редагувала журнал для дітей «Дзвінок» (1910-1912). Активна діячка жіночого руху в Галичині. Відвідала Київ і Харків, де познайомилася з Оленою Пчілкою, Л. Старицькою-Черняхівською, М. Заньковецькою та іншими діячками української культури. Підтримувала товариські зв’язки з Василем Стефаником, Марком Черемшиною, Ольгою Кобилянською, Осипом Маковеєм, Гнатом Хоткевичем, Іваном Франком, Олексою Новаківським. У міжвоєнний період була знайома з Євгеном Коновальцем, Андрієм Мельником, Степаном Бандерою та іншими політичними діячами.
На початку Першої світової війни обидва сини зголосилися добровольцями до Легіону УСС (1914), а Катря виїхала до містечка Ґмюнд в Нижній Австрії, згодом – у Ґредінґ, де працювала вчителькою в таборах українських біженців. 1917 повернулася до Львова. Працівниця газети «Українське слово» (від 1918), голова Союзу українок Галичини й Волині (1922-1924). Син Володимир працював суддею, Ярослав – адвокатом, донька Дарія – гімназіальний професор. У 1926 помер чоловік і попри пропозиції руки (зокрема Василя Стефаника) вдруге не вийшла заміж. У січні 1940 за підробленими документами з синами та їхніми родинами репатріювалася до Райху й оселилася у Кракові, а 1944 знову змушена була втікати до Карсфельду біля Мюнхена. Головними творами Катрі Гриневичевої є великі історичні повісті «Шоломи в сонці» (1928) та «Шестикрилець» (1929); літературознавці вважають її однією з найосвіченіших жінок Галичини. Померла у м. Берхтесґаден в Німеччині 1947. Похована на цвинтарі Берхтесґадена, надмогильний пам’ятник з білого мармуру за проєктом професора В. Січинського. В період комуністичної окупації усі твори вилучено з бібліотек УРСР і знищено. На жаль творчість письменниці й до сьогодні залишається маловідомою для українського читача.
