180 років тому:
13(1).01.1842 – на хуторі Солодкий Лиман, нині Краснодарського краю в сім’ї сотника Кубанського козачого війська народився Василь Мова (пс. Лиманський), поет, драматург, прозаїк, перекладач. Закінчив Катеринодарську військову гімназію (1853-1860), та Харківський університет (1860-1867; до ІІІ курсу історико-філологічний факультет, відтак юридичний) із званням кандидат права. У Харкові став членом «Громади», яка піднімала питання національного відродження та визволення України. Після завершення навчання повернувся на Кубань, працював вчителем, судовим слідчим, мировим суддею, присяжним повіреним. Проте головною справою життя вважав літературну творчість. Ще з дитячих літ великий вплив на любов до літератури та формування письменницького хисту мав батьків приятель і друг Тараса Шевченка, наказний отаман Чорноморського козачого війська Яків Кухаренко. Козацька тематика стала провідною у його творчості, проте оцінка ним цього феномену була доволі критичною, позбавленою ейфорії надмірної героїзації. Не рідко ганив козацьку анархію та своєвілля як недержавотворчу стихію. Багато творів надруковано у західноукраїнських газетах та часописах. Залишив велику літературну спадщину, яка в більшості побачила світ вже після його смерті. На жаль багато з написаного було втрачено – по смерті письменник залишив біля півсотні зошитів з оповіданнями, поезією, історико-публіцистичними статтями, спогадами тощо. Зокрема зник «Російсько-український словник» доведений до літери «І». Помер у м. Катеринодар, тепер Краснодар в Московії 1891.
Бо теє козацтво, навикши бурхать,
Не вміло свободи других шанувать;
І з того козацтва — з його старшини,
На лихо Вкраїні вродились пани.
(«Козачий кістяк»)
Гей, друже мій темний, над силу ума
Вже дужчої сили й на світі нема!
(«Козачий кістяк»
Любко рідна, дорогая! Україна — то народ,
А народи не вмирають, а живуть із рода в род.
(«Не пустуй, моя голубко»)
Не давайтеся ж у руки
Катам України,
Не давайтеся на муки,
Бийтесь до загину!
(«Заповіт засланця»)
