20 років тому:
3.04.2004 – у м. Владивосток Приморського краю Московії (РФ) від важких травм отриманих внаслідок побиття помер Анатолій Кріль, лікар, режисер, співак (баритон), хормейстер, поет, композитор, український громадсько-культурний діяч Зеленого Клину. Закінчив Одеський медінститут (1960) та народну студію при Одеській консерваторії (1961). Виступав, як соліст, у хоровій капелі та народному оперному театрі при Палаці культури в Одесі. Товаришував з Анатолієм Авдієвським. На запрошення свого брата у 1963 переїхав у Владивосток. Працював лікарем та одночасно режисером і солістом Народного театру музичної комедії при Палаці культури моряків (1963-1979); до роботи в театрі залучив чималу кількість українців. Організатор українського чоловічого вокального ансамблю «Бриль» (1965-1970), згодом український чоловічий вокальний ансамбль «Пиріг» (1970-1978). Засновник (1979), художній керівник і хормейстер Українського народного хору «Горлиця» (нині носить його ім’я), яким керував до своєї загибелі. Творець студії українського солоспіву при Палаці культури залізничників (1980). Ініціатор проведення Приморських крайових фестивалів української культури «Солов’їна пісня» і «Шевченківські думи» (1999), Далекосхідних фестивалів української культури «Наша дума – наша пісня». Організатор і голова Українського музично-літературного товариства «Горлиця» (2001). Лауреат численних крайових, загальнодержавних (в Московії) та міжнародних фестивалів, заслужений діяч культури Московії (1997). Голова «двадцятки» для реєстрації релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату та створення української парафії Миколи Чудотворця у Владивостоці. Місцевий архиєпископ РПЦ Веніамін Пушкар тоді заявив, що Українська Церква в його єпархії зможе постати тільки через його труп. 1 квітня 2004 на автобусній зупинці у Владивостоці на Анатолія Кріля вчинено напад, після якого внаслідок важких травм він помер. Керівництво Первореченського районного управління внутрішніх справ м. Владивосток відмовилось порушувати кримінальну справу за фактом вбивства. Неодноразові звернення Комісії людських і громадянських прав СКУ до президента Путіна з вимогами розслідувати злочин завершувалися формальними відписками прокуратури Владивостоку, що в справі немає свідків. Лише після звернення Посольства України в РФ до прокуратури Приморського краю, кримінальну справу врешті порушено, проте вона логічно до сьогодні залишається нерозкритою. Приблизно в той же час у Московії «за загадкових обставин» вбито двох інших активних українських громадсько-культурних діячів Володимира Побурінного (Іванівська обл.) та Володимира Сенишина (м. Тула). Закономірно, що й ці вбивства залишилися нерозкритими, хоча хто бодай поверхово знає історію Московії розуміє, що істинним вбивцею є імперське шовіністичне мислення, яким інфікована переважна більшість населення цієї країни, а особливо владний апарат. Народився – у с. Зеленче на Хмельниччині (в літературі також м. Овруч на Житомирщині) 1936.
