Звідки взявся нацизм та фашизм в Україні?
Йосиф Сірка
Після нападу Росії на Україну та анексії Криму російська пропачччччч анда безперестанку почала говорити про фашистський переворот в Україні. Кремль вирішив „допомагати українському народові” тим, що вбивав патріотів-добровольців, в надії, що правду недовідаються ані українці, ані у світі, бо московські телеканали і всі ЗМІ кричали про фашастів. Це дуже нагадувало окупацію Чехо-Словаччини 1968 року, коли совєтські війська, разом з декотрима сателітами, поширювали у себе вдома і в цілому світі брехню про контрреволюцію. В дійсності в Чехо-Словаччині не було жодної контреволюції, як і в Україні не було і нема фашизму, нацизму.
В дійсності нацизм має глибоке гносеологічне коріння, що почалося вже після большевицької революції 1917 р., а офіційного визнання від совєтської влади він отримав підписанням таємної угоди між фашистською націонал-соціалістичною Німеччиною та соцалістичним СССР (комуністичним він став пізніше) Рібентропом і Молотовим 23 листопада 1939 р.. Народне прислів’я каже: З ким поведешся, від того і наберешся! Воно було підтверджене пізнішим розвитком подій саме на території, яка після агресії Німеччини 1941 р., була окупована гітлерівською армією свого декларованого спільника.
Слід зазначити, що різні поневолені народи СССР по різному ставилися до німців, але ніхто з них не мав таких привілеїв, які отримали русскіє. Локотську республіку на території нинішньої Брянської області та навколишніх територій РФ проголосили в листопаді 1941 року два інженери – Константин Воскобойнік та Броніслав Камінський. Вони заснували цю „республіку” місяць після того, як гітлерівці окупували Брянщину. Локотське самоврядування проіснувало з листопада 1941 р. по серпень 1943 року. За своїми розмірами Локотський округ перевищував територію Бельгії. Адміністративний центр знаходився в селищі міського типу Локоть (тоді Орловської обл.). Берлін визнав автономію Локотської республіки вже після 2 тижнів офіційного звернення. Гітлерівське командування, на сх. фронті, отримало наказ всіляко підтримувати і захищати російських націонал-соціалістів. На території „республіки” була створена і леґалізована Націонал-соціалістична партія Росії (НСПР) та „незалежний російський уряд”, який мав статус „національного утворення” з власною поліцією та збройними силами РОНА (Руссская Освободітельная Народная Армія) – загальною кількістю до 20 тисяч чоловік.
Адміністративна система, яка тут існувала, багато в чому повторювала систему, яка практикувалася в інших окупованих областях. Головною відмінністю було те, що вся повнота влади на місцях належала тут не німецьким комендатурам, а органам місцевого самоврядування. Будь-яким німецьким органам влади заборонялося втручатися у внутрішні справи «Локотської волості». Німецькі установи на території Локотського округу обмежували свою діяльність лише допомогою і порадами керівникам округу та його районів.
Відверті повсякденні звинувачення в російських ЗМІ, зокрема, їхнього президента, українців у фашизмі, навіть коли йдеться про благородні ідеї українських націоналістів, після правди про Локотську республіку, нагадують злодія, який кричить: Ловіть злодія!
Щоб зрозуміти, чому кремлівський злодій кричить „ловіть злодія! Нагадаємо, що у Львові 30 червня 1941 р. відбулося проголошення Акту відновлення Української Держави членами ОУН (б), на чолі з провідником Степаном Бандерою, до якого Берлін поставився цілковито вороже. Сьогодні вже можемо довести, що Гітлер 1941 р., як і Путін сьогодні, не визнавав українців і йому потрібна була територія та робоча сила України, а Путінові потрібна ще й українська історія. Російські вигадки проти українських націоналістів, проти УПА, проти ОУН та про проголошення Акту відновлення Української Держави стають зрозумілими, коли переглянути документи участи росіян у війні проти Червоної армії.
Справа в тому, що українці навіть не встигли стати колаблорантами з нацистами, як це відбулося з Локотською республікою, яка мала понад півмільйона населення, а надії українців, що німці визнають Україну були великими. Гітлер вимагав негайного відкликання Акту, але коли український провідник категорично відмовився це зробити, то Гітлер наказав арештувати і Бандеру і увесь український уряд. Вже 5-ого липня 1941 р. Бандеру арештувало ґестапо і зразу вивезло до берлінської в’язниці, де надіялися умовити його приєднатися до армії Власова. С. Бандера не погодився на це, він вимагав визнання Української Держави, тому, згодом, його перевезли до концтабору у Заксенгаузені, де він пробув до вересня 1944 р..
Після Бандери був арештований увесь український уряд та понад 300 членів ОУН, з яких 15 людей було розстріляно. Згодом, нацисти вирішили ліквідувати ОУН, що доведено архівними документами. Тому ОУН пішло у підпілля і сприяло боротьбі УПА проти нацистів і комуністів. Саме ці факти послужили на Нюрнберґському процесі визнати ОУН-УПА воюючою стороною. Отак виглядала „колаборація” ОУН з нацистами.
А тим часом російський полонений ґенерал Власов погодився на колаборацію і зібрав майже півмільйонну Русскую Освободітельную Армію (РОА) свіввітчизників для допомоги нацистській армії. В той час, коли ОУН вже допомагало Українській Повстанській Армії в боротьбі з окупантом. Задля справедливости, нагадаємо, що українські націоналісти були поміж тими небагатьма европейськими націями, які не мали своєї держави і невизнання Української Держави, замість надій на співпрацю з німцями, перетворилося на ворожнечу, бо один окупант замінив іншого. Українці не мали армії, як це було навіть з такими новоутвореними державами, як Словаччина, Хорватія, Сербія, не говорячи вже про союзників Угорщину, Румунію, Італію, Болгарію, війська яких боролися проти ЧА під командуванням нацистських ґенералів.
Звичайно, що були і серед українців люди, які хотіли „легкого хліба” і вступали до поліції, чи заробляли на хліб іншим способом, таких було повно на всіх окупованих територіях і в союзних з Гітлером країнах. Політичний провід ОУН притримувався своєї принципової засади – здобуття Української Держави і саме за неї УПА боролася на два фронти.
Російські колаборанти Локотської республіки були не тільки „самоуправними”, вони активно боролися з партизанським рухом. Совєтські диверсійні загони нападали на населення округу і вели бойові дії з РОНА. З травня по жовтень 1942 року диверсанти НКВС 540 разів намагалися атакувати охоронні сили «респуьліки». Зважаючи на терор і вбивство місцевих цивільних осіб диверсантами НКВС, керівництво «республіки» підтримувало порядок жорстокими репресіями проти осіб, запідозрених у зв’язках з партизанами-диверсантами.
Хвиля терору у відповідь вилилася в надзвичайно велике число жертв. Розстріляли, повісили та замордували понад 10 тисяч осіб, зокрема спалили живцем 203 людини. Повністю спалено 24 села і 7300 дворів, зруйновано 767 громадських і культурних установ. З одного лише Брасівського району на роботу до Німеччини було вивезено 7 тисяч осіб. Все це руками російських нацонал-соціалістів.
У вересні 1943 р. німецьку армію було витіснено із Локотя. При відступі німецької армії озброєні формування Локотської республіки, під командуванням Броніслава Камінського, а також члени сімей військовослужбовців і всі, хто не хотів залишатися на совєтській території (30 тисяч людей), пішли разом з німецькою армією в місто Лепель, Вітебської обл., де на якийсь час була створена «Лепельська республіка». Тут РОНА брала участь у військових операціях проти совєтських партизан до літа 1944 р.. Звідси бригада РОНА, у складі військ СС, була перекинута до Польщі, де брала участь у придушенні Варшавського повстання.
Саме на початок повстання припало підвищення очільника РОНА Броніслава Камінського, який отримав звання ґенерал-майора Ваффен-СС. Німецьке командування відправило дивізію СС «РОНА» під командуванням Камінського на придушення повстання. Дивізія брала участь проти повстанців в районі Охота і проявила надзвичайну жорстокість. РОНА Камінського, разом із добірними частинами СС, по звірячому придушили повстання і знищили Варшаву у серпні 1944 р.
Нагороджений Гіммлером різними високими воєнними медалями, включно з двома залізними хрестами 1, 2 класу, Камінський відзначився у придушенні варшавських повстанців своєю кровожадністю. Важко уявити собі масштаби мордування, якщо навіть для офіцерів SS брутальність Камінського була неприйнятною – самі нацисти його засудили до розстрілу за звірства!
Звірства російських нацистів до партизан, противників німців, до повстанців є ще одним доказом брутальности, нелюдської поведінки імперських російських вихованців, на що вони здатні, коли їм дати зброю і дозвіл вбивати, руйнувати. Важко собі уявити, якими словами та виразами кремлівські вожді та іхні пропаґандивні засоби звинувачували б, коли б хоч один український націоналіст виявився отаким собі Камінським!
Недавнє звинувачення відомої громадської організації StoрFake, яка бореться вже з 2014 р. з російськими фейками і пропаґандою, іншою організацією Заборона, у «дружбі з неонацистами» є яскравим доказом впливу російської пропаґанди на організації, ЗМІ та політиків в Україні. Слід звернути увагу шукачам фашистів в Україні, що вони шукають не в тій країні. Їх слід шукати там, де вони дійсно при владі, де навіть риторику від нацистів перебрали: співвітчизників по мові, а мову визнали власністю імперії, де прийняли расистську конституцію, згідно з якою, належність до імперії – понад усе, що нагадує нацистську расу – понад усе.
Потрібно оцінити провину пригноблених народів колишнього СССР, які надіялися, що нацисти допоможуть їм врятуватись від зросійщення комуністами. Багатьох сталінська влада депортувала з їхніх споконвічних, чи леґально заселених земель . Депортація кримських татар з Криму до Азії була для них ґеноцидом, а приволзьких німців розпорошили по всій азійській частині імперії. Депортація українців з Польщі (також заслугою Сталіна) в Україну, а з України на Сибір відбувалась також, як кара за колаборацію з нацистами. А заселяли звільнені села й міста росіянами, яких ніхто не смів звинувачувати у колаборанстві з нацистами. Тому досі в Росії не згадують Локотську республіку, яка дає пояснення сьогодні на походження російського нацизму по відношенню до інших народів імперії та, зокрема, ставлення до Незалежної України, проти якої провадить уже 6 років брутальну війну.
Після ознайомлення з російськими колаборантами-генералами – Власовим та Камінським, стає зрозумілою атака Путіна на неіснуючих українських фашистів – кричи, мов той злодій! Притім понад 2 мільйони «співвітчизників» Власова та Камінського боролися на стороні нацистів, а з решти «братніх» республік не назибиралося і кілька сот тисяч разом взятих. Отже, стає зрозуміло, чому Путін і його машина пропаґанди так вперто згадують «фашистів» різних народів, але ні словом не хочуть пригадати своїх соотєчественніков, руки яких по лікті у крові. А це дає пояснення, звідки взявся неіснуючий фашизм, в Україні.
Останні тижні активізації антиукраїнських сил у ВР України, 5-ої колони, патріотів зниклої 30 років тому комуноімперії, проросійських ЗМІ в Україні, ворогів української мови і держави, спроба Медведчука повернути совєтський суд над Стусем, свідчать про ґенеральну підготовку ліквідувати завоювання Майдану. Вигадані Кремлем «фашисти», перед якими неборака Янукович змушений був тікати, мають стати винуватцями, а для цього прислали і адвоката Януковича Портова, з яким тісно пов’язані і відверті атаки на майданівців та патріотів України, які захищали і захищають свою Батьківщину. Це пов’язане з тим, українці досі не знають, а московити замовчують існування російської фашистської Локотської республікої, на що неспромоглися жодні з українських буржуазних, радикальних, бандерівських, фашистських та ін. націоналістичних організацій.
Стосовно ж російських колаборантів, то слід починати з Молотова (Джуґашвілі-Сталін був грузинським колаборантом – за походженням), потім Власова, Камінського і, якщо бути справедливим, то і Путіна, бо саме він перебрав від А. Гітлера не тільки риторику, але й метод окупації та анексі чужих територій. Російська окупація й анексія Криму 2014 р.,мовби, дзеркально скопійована зі збройної окупації та анексії фашистською Німеччиною 1938 р. Чехословацької території – Судетську область. Тому, перед тим, як звинувачувати українців у фашизмі, то слід приглянутись до Локотської республіки 1941-1943 р., яка розкриє багатьом очі, хто і чому справжній нацист на постсовєтському просторі.
Торонто, 20.7.2020 р.
