Згасла українська свічечка

Минає 40 днів, як покинула земний світ скромна українка, в серці якої билося велике й щире, повне любові до України, серце.
Львівська Ліга Українських Жінок сумує з приводу відходу в інший світ членкині нашої організації Надії Крутяк-Рудник, щирої патріотки, учасниці національно-визвольної боротьби, політв’язня совєтських лагерів, просто доброї людини.

Народилася вона 22 березня 1926 року в с.Красів Щирецького р-ну на Львівщині в священичій родині о.Мирона Крутяка та Климентини з дому Сенишин, теж із священичого роду.
Надія закінчила 6 класів державної народної школи в селі Дроговиж Миколаївського району, де на той душпастирював батько, і вступила до жіночої гімназії в Стрию. У 1939 році закінчила там перший гімназійний клас.
Та почалися буремні воєнні часи. Польща впала під натиском німців, на Миколаївщині почалося збройне протистояння між українцями й поляками.
16 вересня 1939 року польський військовий відділ, який люто палив українські села, налетів на Дроговиж. Отець Мирон і його син Степан, старший брат Надії, кинулися назустріч тому польському загону в надії якось стримати поляків від спалення села. Але розпашілі поляки нікого не хотіли слухати, навіть свого офіцера, і почали розстрілювати всіх, кого вдалося затримати. В числі перших був розстріляний брат Надії Степан. На щастя, офіцерові того польського відділу спільно з місцевим управителем маєтку таки вдалося припинити подальші розстріли, але Степан Крутяк загинув…Надія і її батьки дуже важко переживали ту смерть.
Коли прийшла радянська влада, Надія стала ученицею середньої школи в Миколаєві, але перервала навчання, бо серйозно хворіла…
Далі – прихід німців. П’ятнадцятирічна Надія з великим піднесенням марширувала разом з іншою молоддю в національних строях під час урочистого проголошення Самостійності України в Миколаєві. І в той час за посередництвом старшої своєї товаришки Катрусі Максимович, яка була членом ОУН, Надія Крутяк вступила до Юнацтва ОУН. Незабаром їй доручили створити осередок Юнацтва в Дроговижі, що вона ретельно виконувала. Згодом стала членом ОУН. Мала псевдо “Фіялка”.
Одночасно вона поступила вчитися до Учительського Семінара у Львові, але провчилася там лише півтора року, бо при наближенні фронту до Львова, той Семінар розпустили, видавши студентам лише короткі посвідчення, що вони там навчалися. І навчаючись, і після розпуску Вчительського Семінара Надія була в підпорядкуванні провідниці ОУН Зоні Доскочинської, яка мала псевдо “Оля”. Виконувала, переважно, обов’язки зв’язкової, мала багато зв’язків по району.
Проте, коли почалися масові арешти знайомих підпільників, Катруся Максимович, перша провідниця Надії, сказала “Мусимо трохи притихнути, може, та хвиля перейде” І дівчата вирішили поступати до університету. Надія, не маючи атестату, поступила на підготовчі курси, після яких її автоматично зарахували на перший курс географічного факультету.
У 1946 році батько, о.Мирон Крутяк, на розпорядження о.Костельника переїхав до Львова і став настоятелем Успенської церкви на місце заарештованого греко-католицького священика. І вся родина переїхала до Львова й оселилася біля церкви на вулиці Руській.
З тієї домівки й арештували Надію Крутяк 28 червня 1947 року. І не через її діяльність на Миколаївщині, а в зв’язку з арештом її однокурсниці, волинячки Галі Краєвської, якій Надія довіряла і з якою ділилася різною нелегальною літературою. При арешті Галі знайшли такі матеріали від Надії і її теж заарештували. Слідство відбувалося в Рівному, бо Галя була із Здолбунова. Про підпільну діяльність Надії на Миколаївщині Галя не знала, тому й слідчі нічого не довідалися, хоч слідчий і їздив до Миколаєва, але там ніхто її не видав. Отож Надію Крутяк судили лише за статтею 54, 10 – агітація проти радянської влади і присудили 5 років.
Після суду Надію, Галю та багатьох інших волинянок по інших судових справах привезли на львівську пересилку, а звідти етапом – на північ, в Кіровську область, в лагпункти у В’ятлі Кайського району. Там доводилося працювати на так званих “сельхоз”- роботах, які, переважно, зводилися до викопування з-під товстелезної мерзлоти торфу для удобрювання полів. Це була неймовірно важка праця в умовах сильного холоду й постійного голоду.
Відбувши термін, Надія не знала, куди їй податися, бо батьки її від важких переживань передчасно повмирали. Її тіточна сестра, яка була “навічно” вивезена з родиною в Красноярський край, запросила приїхати спочатку до них, бо там була можливість дещо заробити. Отож у 1952 році Надія поїхала в Хакаську автономну республіку і рік працювала там на урановому руднику Туїм.
Після смерті Сталіна, з великими труднощами звільнившись з роботи, повернулася в Україну. Мала проблеми з пропискою і пошуками праці, пробувала відновитися в університеті, але не вдалося. Закінчила курси медсестер, працювала медсестрою в дитячих яслах, потім закінчила ще одні курси підвищення кваліфікації і стала працювати в клініці медінституту, в неврології (1956-1967). Згодом перевелася в поліклініку на Левандівці, де працювала до пенсії, на яку вийшла в 1981 році.
В 1958 році Надія Крутяк вийшла заміж за Володимира Рудника, члена ОУН, колишнього політв’язня польських, німецьких і сов’єтських таборів. Народила сина Романа. У 1984 році овдовіла.
Незважаючи на таке нелегке життя, Надія Крутяк-Рудник залишалася життєрадісною, доброзичливою і співчутливою до людей. І ніколи не згасало в її серці почуття любові до рідного краю, неголосний, але щирий патріотизм.
З початком Українського Відродження вона включилася в громадську працю, була членом Спілки політв’язнів України, “Рідної Школи”, Червоного Хреста та Ліги Українських Жінок. Брала участь у роботі “Просвіти” на Левандівці. Особливо натхненною була її участь у вокальному ансамблі “Відгомін”. Цей чудовий жіночий колектив, членами якого були, переважно, колишні учасниці визвольних змагань, репресовані, здійснював і надалі здійснює велику просвітницьку роботу, якнайкраще сприяє патріотичному вихованню сучасних українців. І в хорі натхненних голосів “Відгоміну” завжди, і майже до останніх днів життя, звучав чистий голос Надії Крутяк-Рудник, яка відійшла до Господа 28 квітня 2014 року.
Сподіваємося, що тепер її голос звучить в ангельському хорі. А на землі хай живе вічна пам’ять про цю гідну Українку!