Загальнокрайове січове свято у Коломиї (120 років тому)
120 років тому:
28.06.1903 – у Коломиї на Івано-Франківщині відбулося Друге загальнокрайове січове свято – масовий національно культурний здвиг українського громадянства, переважно молоді, в умовах чужинецького поневолення. На початках участь в загальнокрайовій акції брало декілька тисяч учасників, а згодом понад 10 тисяч. Січовики в одностроях: хлопці з топірцями або списами, дівчата – зі стрічками чи вінками проходили колонами з піснями та музикою містом, а відтак за містом на велелюдному майдані виконували січові вправи та вистави. Започаткувало проведення «Січових свят» офіційно – пожарничо-руханкове (протипожежно-гімнастичне), фактично – парамілітарне товариство «Січ», засноване Кирилом Трильовським у с. Завалля Сятинського повіту в травні 1900. Вже через два роки «Січ» провела перше свято і до початку Першої світової війни їх відбулося – шість у Галичині та два на Буковині. На той час подібні здвиги були ефективною формою консолідації української спільноти та піднесення рівня її національної свідомости. В скорому часі діяльність «Січі» поширилась на всю Галичину та Буковину і станом на 1913 тільки в Галичині діяло понад 900 осередків товариства, які об’єднували понад 80 тисяч членів. Між загальнокрайовими січовими святкуваннями члени товариства в своїх місцевостях організовували локальні маніфестації, урочистості, спортивні змагання, відзначення загальнонаціональних річниць і свят, опікувалися діяльністю читалень та поширенням української літератури. З нагоди Четвертого свята В. Пачовський написав пісню «Січ іде», а на саме свято приїхав Михайло Коцюбинський, який був вражений національним піднесенням українців у Галичині. На початку Першої світової війни з добровольців товариств «Січ», «Сокіл», Українські січові стрільці – сформовано Легіон УСС, вояки якого в часі революції стали на захист ЗУНТ та УНР.
