Юліан Панькевич – художник, літератор, громадський діяч (160 років тому)

160 років тому:

4.07.1863 – у с. Устя-Зелене на Тернопільщині народився Юліан Панькевич, художник, літератор, громадський діяч. Перші уроки малювання брав у батька, який був церковним малярем. Закінчив Бережанську гімназію (1884). Вже в гімназії давав уроки малювання Богдану Лепкому, що навчався в нижчих класах. У Бережанах виявилися перші ознаки нервової хвороби, що загострилася в пізніший період життя мистця. Художній фах здобув у Краківський школі красних мистецтв (1884-1885, 1887; один семестр коштом Войцеха Дідушицького) та Віденській артистично-промисловій школі (1885-1887). Дебютував на виставці у Львові (1891) акварелями «Христос-Учитель» і «Богородиця з дитям», які в одній з газет кваліфіковано як особи в «костюмах Грицька і Параски», оскільки Ісус і Марія були вбрані в національні вишивані сорочки. Був одним з перших українських мистців, які в іконописі почали використовувати етнографічні мотиви. Початки чогось нового завжди незвичні та важкі, бо не все сприймаються позитивно публікою з усталеними художніми смаками, проте з часом стиль, коли Христа, Богородицю, біблійних персонажів іконописці вдягали в український національний одяг прижився в суспільстві та вже пізніше, коли Західна Україна була окупована більшовиками, такі «націоналістичні» ікони бувало, що спеціально вишукувалися й знищувались владою. Працював у м. Станіслав, нині Івано-Франківськ (1892-1898), відтак переїхав до Львова. На життя заробляв розписуючи церкви в селах Тернопільщини та Львівщини. Здійснював просвітницьку працю: засновник і диригент народних хорів, безкоштовно навчав дітей малюванню, виготовляв декорації та проєктував костюми для аматорських театрів, створював просвітянські гуртки, виступав на громадських зборах. Співзасновник (з І. Трушем і В. Нагірним), секретар і співорганізатор виставок «Товариства для розвою руської штуки» у Львові (1898). Відгукнувшись на випадкове оголошення у львівській газеті допоміг талановитому юнаку Михайлу Бойчуку з Тернопільщини переїхати до Львова та формував в нього перші малярські навики. Напружена праця провокувала загострення хвороби, тож періодично змушений був лікуватися у психіатричній лікарні на Кульпаркові. Після першої світової війни розірвав стосунки з дружиною Климентиною (вчителька, про дітей відомостей немає) та подовгу перебував на Рогатинщині. Автор численних портретів, ікон, олійних та акварельних пейзажів, жанрових полотен, книжкових ілюстрацій. Написав єдиний відомий портрет Івана Франка з натури (1910) з яким товаришував та ілюстрував його видання, портрет Тараса Шевченка. Писав оповідання, байки, сатиричні куплети, вірші, мистецтвознавчі статті, переклади, які друкувалися в галицькій періодиці. Обурений шовіністичною антиукраїнською політикою тодішньої влади Польщі та повіривши більшовицьку пропаганду про вільне й щасливе життя в підрадянській Україні 1933 переїхав до Харкова. Старший науковий співробітник Музею Слобідської України. Загинув у Харкові за загадкових обставин. Згідно різних версій «покінчив життя самогубством», «викинувся з горішнього поверху будинку», закатований в НКВС. Імовірні роки смерти 1933, 1934 або 1935. Ікони Христа та Богородиці у збірці Тернопільського художнього музею правдоподібно пензля Ю. Панькевича, проте їх дослідження ще не завершено.