Володимир Підпалий – поет та прозаїк шістдесятник, перекладач, імовірно отруєний радіоактивними матеріалами (50 років тому)

50 років тому:

24.11.1973 – у Києві раптово помер Володимир Підпалий, поет та прозаїк шістдесятник, перекладач. По батькові та матері походив з козацького роду. Одружений, у шлюбі народилися донька Ольга та син Андрій, який став поетом. Після закінчення школи працював у колгоспі. 1955 мобілізований на флот, 1957 демобілізований через захворювання ніг. Закінчив український відділ філологічного факультету Київського університету (1957-1962). Друкуватись почав з 1958. Працював старшим редактором поезії у видавництві «Радянський письменник». Член Спілки письменників України (1967). Представник «тихої поезії» в українській літературі, ревно працював для відродження української культури. Поета регулярно викликали на профілактичні бесіди в КДБ, його твори негласно забороняли друкувати в періодиці. Несподівано у нього почали стрімко розвиватися ознаки променевої хвороби (отруєння радіоактивними матеріалами). За однією з версій отруєний цигаркою працівниками 5 управління КДБ УРСР в рамках операції «Блок», спрямованої на ліквідацію опору української інтелігенції окупаційній владі в царині культури. Його смерть зупинила розвиток «тихої поезії». Подібним чином були знищені окремі незручні для комуністичного режиму московитські поети (Прасолов, Рубцов). Народився у с. Лазірки на Полтавщині 1936.

ВАСИЛЕВІ СИМОНЕНКОВІ

Все змішалося – ринги, ранги

од Дніпра до чукотських юрт –

і про тебе с л о в а соратники

видають – продають.

Бо ж однісіньким їм відомі

достеменне (й нікому більш!)

кожна крапка і кожна кома,

кожен задум і кожен вірш.

Знають, хто тебе й де підправив,

дописав, а чи вкоротив

і якби не ота… ( н е п р а в д а),

ти б і досі між н и м и жив.

В н и х би вчився писати, їсти, –

початкуюче немовля! –

на президії в Спілку їздив –

добру пенсію заробляв.

А в о н и б тебе розважали

компліментиком на обід,

ювілеями заважали

Україну писати тобі.

Поділили б тебе в азарті.

І не згледів би ти, коли

в стольнім Києві на базарі

тебе критикові продали.

Заломили б ціну належну –

(ти й не чув такої ціни!).

…Ти хоч раз на н и х кишни – нарешті,

або дулю ї м дай – із труни!

1967

* * *

О мово рідна!

В рідній хаті,

як джерело із глибини,

в голодні дні,

у дні багаті,

і на вогнях,

і при багатті —

ти від колиски до труни!..

Хоч не чужою чужиною

чужі були і є мені,

немов луною голосною

твої лунають голосні!..

Озвуться чистими тонами

їм приголосних сто рядів —

басами і напівмасами

м’які, сонорні і тверді!..

Як найцінніша нагорода,

немов Дніпра могутній плин,—

пісні великого народу

з країни сонця і калин!..

В братів сім’ї вишневим садом

стрічаєш ранки голубі,—

моя відрадо

і порадо,

безсмертя суджене тобі,

бо

ти —

як мати в рідній хаті,

як джерело із глибини,

в голодні дні,

у дні багаті,

і на вогнях,

і при багатті,

ти —

від колиски до труни!