Віра Свєнціцька – мистецтвознавець, науковий працівник Національного музею у Львові, член НТШ (110 років тому)
110 років тому:
28.08.1913 – у Львові народилася Віра Свєнціцька, мистецтвознавець, науковий працівник Національного музею у Львові, член НТШ (1939). Закінчила Львівський університет (1932-1938), магістр мистецтвознавства (1939). У 1931-1932 учасниця бойово-розвідувальної п’ятірки Марії Кос в структурі Крайової Екзекутиви ОУН, підсудна на Львівському процесі ОУН (1936), проте не отримала засуду через професійний захист адвокатів. Наречена підпільника ОУН Костянтина Березовського, розстріляного більшовиками у 1941. В часи німецької окупації разом з батьками рятувала музейні скарби від розграбування. З 1944 головний завідувач фондів і керівник експозицій. Щоби втриматись в сфері музейної справи 1948 стала аспіранткою відомого ленінградського вченого В. Лазарєва, але цього ж року заарештована та мала бути засуджена на 25 років ув’язнення. Проте факт, що була донькою відомого мистецтвознавця та директора Національного музею Іларіона Свєнціцького, а також смілива та активна позиція відомого графіка Олени Кульчицької, яка писала петиції у всі можливі органи СРСР змінили вирок на 10 років заслання. Після повернення (1956) працювала в Національному музеї (тоді вже перейменований у Державний музей українського мистецтва). Замість реабілітації отримала лише зняття судимості. Врешті в часи відлиги дали можливість захистити кандидатську дисертацію (1967) та обійняти відносно скромну посаду завідувача відділу народного мистецтва, з 1975 відділу давньоукраїнського мистецтва. Завдяки беззаперечному авторитету в колах музейних працівників, а також гучному імені, чинила часом немислимі для ворожої українській культурі більшовицької системи дії в порятунку національних скарбів. Могла вдень тихцем і за власний кошт вилетіти до Києва, передати протест чи певну пропозицію впливовим діячам (Бажану, Касіяну, Рильському та іншим), а наступного дня зранку спокійно вийти на місце праці. Енергійно обстоювала право музеїв проводити наукову роботу, сприяла організації музеїв О. Новаківського та Л. Левицького, докладала особистих зусиль для поповнення фондів музею творами мистецтва, придбання мистецької спадщини О. Кульчицької, М. Паращука. Попри те, що не займала високих адміністративних посад її вклад у збереження національної культурної спадщини і зокрема української ікони є велетенським. Недарма в ті часи серед львів’ян зродилась приповідка: «Директори змінюються, але Віра Свєнціцька залишається». Померла у Львові 1991.
