Василь Кричевський – живописець, архітектор, фундатор стилю українського архітектурного модерну (150 років тому)
150 років тому:
12.01.1873(31.12.1872) – у с. Ворожба на Сумщині в сім’ї сільського фельдшера народився Василь Кричевський, живописець, художник театру і кіно, архітектор, графік, майстер декоративно-ужиткового мистецтва. Батько художників Василя та Миколи, дід художниці Катерини Кричевської-Росандич, брат живописця Федора Кричевського. Навчався в Харківському залізнично-технічному училищі (1885-1887). Архітектурну освіту здобував самотужки, працюючи в технічному відділі міської управи, згодом в майстерні академіка архітектури О. Бекетова (1893-1903) та відвідуючи лекції в Харківському університеті. 1903 отримав нагороду за проєкт будинку Полтавського земства. Художній керівник майстерні килимів Варвари Ханенко у с. Оленівка на Київщині (1912-1913), художник у театрі М. Садовського в Києві. Професор Державної академії мистецтв у Києві (1917), директор і викладач Миргородського керамічного інституту (1918-1919), ректор Академії мистецтв у Києві (1921), викладач малярського факультету Київського художнього інституту (1922-1924). Автор проєкту архітектурної реконструкції музею Тараса Шевченка у Києві (1924), у співавторстві з П. Костирком – проєкту оформлення гори та меморіального музею на могилі Т. Шевченка у Каневі (конкурс – 1933; відкриття – 1939). Керівник мистецької частини великого числа українських фільмів Одеської кіностудії, зокрема славетної «Звенигори» О. Довженка. Доктор мистецтвознавства без захисту дисертації (1939), Заслужений діяч мистецтв УРСР (1940). У 1940 в Києві відбулась велика персональна виставка його творів (1055 експонатів), наступного року – друга персональна виставка. Під час німецької окупації ректор Вищої образотворчої студії у Львові. Після війни на еміграції, від 1948 – у Венесуелі. Почесний член Української вільної академії наук (1945).
Фундатор стилю українського архітектурного модерну, новатор в галузях книжкової графіки, ужиткового мистецтва, оформлення театральних вистав та кіно. Після еміграції більшість кінострічок знищено радянською цензурою. Автор затвердженого Центральною Радою проєкту українського державного герба на основі Володимирового Тризуба. Автор праць про український народний орнамент та українське народне мистецтво, народне будівництво, з етнографії та археології України. Зібрав багату колекцію предметів української народної творчости, яка згоріла під час артилерійського обстрілу Києва більшовиками у 1918. Автор проєктів килимів, вибійок, меблів, вишивок, посуду тощо. Від 1897 учасник численних мистецьких виставок в Московитській імперії, після війни – у вільному світі. Помер у Каракасі (Венесуела) 1952. У 2003 онука Оксана де Лінде передала близько 300 робіт мистця в дарунок українським музеям.
