Василь Білас-«Оса» та Дмитро Данилишин – члени УВО та ОУН, страчені за Україну (90 років тому)

90 років тому:

23.12.1932 – у Львові на подвір’ї в’язниці «Бриґідки» страчені Василь Білас-«Оса» та Дмитро Данилишин, члени УВО та ОУН, учасники експропріаційних акцій з метою здобуття коштів для ОУН. Заарештовані у листопаді 1932 в результаті невдалого нападу на пошту у м. Городок.

У час страти Біласа і Данилишина в українських церквах Галичини били в дзвони, на що поліція не наважилась реагувати. Їх гідна постава на суді та поквапна страта спричинили несподівану для влади реакцію українців. Замість розгубленості та страху серед народу ширились почуття образи і гніву. Неочікувано відбувся новий сплеск симпатій галичан до нещодавно створеної ОУН. Новопризначений Крайовий провідник ОУН С. Бандера ініціював широку антимонопольну кампанію в рамках якої українці відмовлялись від купівлі тютюну та алкоголю, внаслідок чого держава зазнавала великих збитків. В народі витворився культ героїв-мучеників. Через декілька днів після страти у Кракові, під прикриттям спортивних змагань, надруковано 20 тисяч фотокарток чотирьох «спортовців» – насправді Березинського та Старика, що загинули під час невдалої акції в Городку і страчених Біласа й Данилишина. В пам’ять героїв ОУН написано десятки літературних творів у тому числі такими видатними літераторами як Б.-І. Антонич, О. Теліга, О. Кандиба-Ольжич та іншими. Їх імена згадано у молитві українського націоналіста. У с. Верин, на місці арешту Біласа і Данилишана насипано високу символічну могилу увінчану хрестом. Час від часу невідомі ночами плюндрували цю могилу, аж поки одного разу не підірвались на міні. На прикладі безстрашности та жертовности Біласа й Данилишина виховалось ціле покоління борців за волю України, які уже невдовзі стали до боротьби проти коричневого та червоного окупантів.

Олена Теліга

Біласові й Данилишинові

Як ми можемо жити, сміятись і дихать?

Як могли ми чекати — не битись, а спать

В ніч, коли у в’язниці спокійно і тихо

Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п’ять.

І коли приволікся заплаканий ранок,

Вас покликала смерть у похмурій імлі —

А тепер наші душі і топчуть, і ранять

Ваші кроки останні по зимній землі.

А тепер в кожнім серці пожежу пригаслу

Розпалили ви знову — спаливши життя.

І мов гімн урочистий, мов визвольне гасло,

Є для нас двох імен нерозривне злиття.

Над могилою вашою тиша і спокій,

Та по рідному краю — зловіщі вогні.

І піти по слідах ваших скошених кроків

Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.

1933.