Сторінками боротьби УПА – 80 років тому

5.05.1943 – через складне становище німецької окупаційної влади на Волині та Поліссі, спричинене розгортанням українського повстанського руху, в Україну прибув райхсміністр окупованих територій Сходу Альфред Розенберг. На нараді в Рівному його поінформували про загрозу з боку українських націоналістів. Зокрема, комісар округу Луцьк заявив: «Майже всі державні господарства перебувають у руках банд. Залізниці підривають, по шляхах можна їздити лише з конвоєм. Наші сили не можуть взяти верх над бандами». Згодом райхскомісар Еріх Кох в листі до Розенберга від 25.06.1943 доповів, що «українські націоналістичні банди мають своє суворе й уміле керівництво і подиву гідне озброєння. Треба припустити, що ці банди почали методично збирати зброю і боєприпаси одразу ж після приходу німецького вермахту… Об’єкти, на які нападають банди, — це важливі для доступу в країну і постачання фронту залізниці, шляхи і мости, державні господарства, молочарні, склади зі збіжжям і сіном, а також доступні їм промислові підприємства». Згідно аналізу німецьких спецслужб, якщо в квітні 1943 відділи УПА здійснили 57 нападів на німецькі об’єкти, то в травні – вже 7058.

Скарги на активні дії українських повстанців також постійно відсилались й до Москви. Так, командир радянського партизанського з’єднання Іван Шитов телеграфував в Центр, що за тиждень українці повністю знищили одну диверсійну групу і завдали суттєвих втрат ще двом. Окремі, опановані страхом, більшовицькі партизанські командири в травні 1943 інформували Москву, що кількість повстанців обчислюється дивізіями, які при допомозі Англії озброєні артилерією і танками. Московське керівництво, вкрай стурбоване піднесенням українського визвольного руху, 28-29.05.1943 скликало в Лельчицькому районі Гомельської области в Білорусії (не ризикнули в Україні) нараду за участи представників ЦК КП(б)У, Українського штабу партизанського руху та командирів радянських партизанських загонів Правобережної України, на якій погоджено плани боротьби з УПА та українським самостійницьким рухом. На виконання ухвалених планів, вже від початку червня, на Правобережну Україну, з метою заволодіння великими лісовими масивами, почалось передислокування більшовицьких партизанських з’єднань зі Східної України та Білорусії. Неймовірно, але щоби отримати симпатії місцевого населення червоні партизани нерідко заперечували своє підпорядкування Москві та переконували, що борються «за Суверенну Соборну Українську Державу з демократичним ладом». Згодом, коли червоні війська почали зближатись до території Польщі командир радянських партизанів Петро Вершигора 4.03.1944 застерігав Український штаб партизанського руху: «Не можна допустити в Польщі тієї помилки, яку ми зробили на Волині, віддавши керівництво народним повстанням проти німців у руки контрреволюційних угруповань націоналістів».

5.05.1943 – намагаючись вийти в Полісся і з’єднатися з партизанськими базами О. Сабурова та Д. Медвєдєва (для чого необхідно було перейти контрольовані УПА ВО «Богун» ліси Північного Поділля та Південної Волині), командир більшовицького партизанського загону Антон Одуха розпочав переговори з командуванням УПА та місцевими керівниками ОУН про взаємний нейтралітет. Врешті такої домовлености було досягнено, проте як тільки 7 червня німці розпочали масштабний наступ проти УПА, червоні вмить забули про всі обіцянки та почали ловити й страчувати повстанських кур’єрів і розвідників, чинити насилля стосовно місцевих мешканців. В цих непростих умовах УПА змушено було провадити бої на два фронти.

Достеменно не відомо чи належить Бісмарку відомий афоризм про нікчемність угод з Московією та московитами, але цю істину може підтвердити кожен політик чи державний діяч будь-якої європейської країни та будь-якого століття, який мав справу з цією нецивілізованою та непрогнозованою недоімперією. І кожна країна, кожен народ, який не хотів дослухатись до цієї аксіоми згодом обов’язково складав непомірну плату за власну політичну інфантильність. Недотримання слова, намагання обдурити, зрадити в московитів на генетичному рівні і лікуванню це не піддається, і підтверджень цьому в світовій історії вже й не злічити.