Сторінками боротьби ОУН та УПА – 70 років тому
31.12.1953 – Президія ЦК Компартії України ухвалила Постанову «Про стан ліквідації решток банд ОУН у західних областях Української РСР», в якій піддала жорсткій критиці роботу МВС України та його обласних управлінь в Західній Україні. А критикувати та навісніти справді було через що. Вже більш як 8 років минуло після завершення війни, а Україна продовжувала боротьбу з кривавим комуністичним режимом і кінця цій боротьбі в окресленій перспективі не проглядалось. Ще 10 січня 1945 Микита Хрущов поставив вимогу секретарям обкомів західних областей України до 15 травня 1945 ліквідувати на своїх адміністративних територіях загони УПА та підпілля ОУН. Виступаючи 14 лютого 1946 у Львові на нараді секретарів обкомів КП(б)У, начальників обласних управлінь НКВС, НКДБ, командувачів військовими округами Хрущов наполягав на максимальному використанні військової сили для «остаточного» знищення українського підпілля. Щороку ухвалювались постанови, приймались рішення, на маленькому західноукраїнському клаптику велетенської радянської імперії зосереджувалися значні військові та чекістські сили, застосовувалися жорстокі тортури та масове вивезення до Сибіру й Казахстану мешканців Західної України проте особливих успіхів все ніяк не вдавалося осягнути. Народ вперто не сприймав нової влади з її брехливою комуністичною ідеологією. На всю Західну Україну на початок 1947 (а це майже два роки по завершенні війни) нараховувалося всього 60 з невеликим «хвостиком» тисяч комуністів і це враховуючи прибулих з глибини імперії на партійну роботу та боротьбу з націоналістичним підпіллям. На початок 1953, тобто за шість років «успішного будівництва» комунізму кількість партійців на західних землях збільшилась на яких жалюгідних 25 тисяч. Щороку в звітах партійних та репресивних органів повідомлялося про «розгром» УПА та підпілля ОУН і щороку ЦК КП(б)У ухвалювала постанови про незадовільну роботу органів МВС та МДБ у боротьбі з уже нібито розгромленим підпіллям. В «Орієнтировці про злочинну діяльність українсько-німецьких націоналістів у західних областях Української РСР», складеній заступником начальника 2-го Управління НКДБ УРСР Пастельняком випродукованій у серпні 1947 гучно заявлялося, що ще у 1944-1945 роках органами та військами МДБ-МВС всі великі та середні за чисельністю «банди УПА були цілком розгромлені, і УПА, як така, припинила існування», залишилися хіба «дрібні групки бандитів». Починаючи від 1946 в офіційних радянських документах використовували лише конструкцію «залишки українсько-німецьких націоналістів». Ось тільки чомусь ці «залишки» чи «дрібні групки бандитів» ніяк не вдавалось здолати, що в найвищого партійного керівництва викликало розгубленість від безсилля та рефлекторну злобу, яка відтак рикошетом відбивалась критикою репресивного апарату. Станом на 1953 у важкій кривавій боротьбі з комуністичним режимом підпілля ОУН понесло важкі втрати, проте все ж продовжувало діяти. За даними МВС УРСР на 21 листопада 1953 у західних областях України продовжували діяти 15 проводів ОУН (40 осіб), 32 підпільні організації і групи (164 особи), 106 окремих бойовиків, всього 310 осіб. Також в розробці перебувало 794 нелегалів. У згаданій Постанові ЦК Компартії України вимагалось у найстисліші терміни «вжити дієвих заходів та забезпечити повну ліквідацію», а міністра внутрішніх справ УРСР Т. Строкача та начальників обласних управлінь попереджено про персональну відповідальність за виконання поставленого перед ними завдання.
