Степан Руданський - поет, перекладач, фольклорист, лікар (190 років тому) | Український погляд

190 років тому:

6.01.1834(25.12.1833) – у с. Хомутинці на Вінниччині в сім’ї сільського священника народився Степан Руданський, поет, перекладач, фольклорист, лікар. Навчався у Шаргородській бурсі (1842-1849) та Подільській духовній семінарії у Кам’янці-Подільському (1849-1855). Вже з юнацьких літ на ґрунті подальшого вибору професії та усвідомлення національної ідентичности у нього визрів конфлікт з батьком. Після закінчення семінарії рекомендований для продовження навчання у Петербурзькій духовній академії, проте всупереч волі батька вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії (1856-1861), яку закінчив із званням доктора медицини. Також батько, русифікований Московитською Церквою, вороже ставився до всього українського, про що зокрема в одному з листів написав синові: «Если захочешь написать письмо, то пиши или почтительно, не по малороссийскому, або лучше ничего не пиши!». На той час у Петербурзі сформувалась потужна освічена українська діаспора, в діяльність якої влився Руданський уже як знаний поет. Петербурзький період вважається найпліднішим у його творчости. Не маючи батьківської підтримки перебував у злиднях, наслідком чого захворів на сухоти (туберкульоз). Після закінчення навчання з огляду на хворобу отримав скерування працювати повітовим лікарем на південному узбережжі Криму. Був міським лікарем Ялти, карантинним лікарем у порту, лікарем в маєтках князя Воронцова. У 1869 обраний почесним мировим суддею сімферопольсько-ялтинської мирової округи. В Криму стан його здоров’я дещо покращився, проте тут почав зловживати алкоголем. 1872 на півострові спалахнула епідемія холери. Рятуючи людей сам захворів на холеру, що спричинило загострення туберкульозу внаслідок чого через декілька місяців поет помер.

Писати вірші розпочав ще в семінарії, однак друком вони почали з’являтись лише з 1859. Написане укладав у рукописні збірки, які поширювалися у вузькому колі знайомих. За життя опублікована лише невелика частина творів, більшість було надруковано вже по смерти поета у Львівських виданнях та «Киевской старине». Починав віршувати як поет-романтик, однак з часом утвердився в жанрі коротких сатиричних мініатюр, якими започаткував новий поетичний напрямок української поезії. Окремі ліричні поезії стали народними піснями. Перекладав твори античної літератури (Гомер, Віргілій), а також з польської, чеської, сербської і московитської мов. Зокрема переклав сучасною українською мовою «Слово о полку Ігоревім». Упорядкував збірники народних пісень, записаних у поїздках селами Поділля. У Ялті одружився з простою дівчиною Явдохою, в шлюбі народилися син і донька. Помер у Ялті в Криму 1873. Похований за міський кошт на Масандрівському кладовищі (нині Полікурівський меморіал).

“До України”

Ой з-за гори, із-зі кручі

Та скриплять вози йдучи,

Попереду козаченько

Так вигукує, йдучи:

“Україно, Україно,

Моя рідна мати!

Чи ще довго над тобою

Будуть панувати?

Чи ще довго кривавицю

Будуть з тебе пити,

Тай діточок твоїх бідних