Що святкуємо? Що шануємо?
Пост-березневі рефлексії
БЕРЕЗНЕВИЙ ДЗВІН
І знову – весна, знову – березень… Природа оновлюється, відроджується, а суспільству нашому не вдається повністю оновитися, очиститися від ідеологічного намулу, що приглушує розквіт нашої, української, духовності.
Маю на увазі все ще триваючий галас навколо “жіночого свята”, який, на жаль, далі підживлюється державною владою.
Святкування без задуми й духовності
Знову лунали вітання з днем 8 березня. Мені від цього стає прикро… Невже українська жінка має пошанування і вітання лише один день у році?
Ідея належного шанування жінки, розуміння її ролі в суспільстві та виявлення вдячності за ту визначальну роль – надзвичайно благородна. Але це повинно здійснюватися повсякчасно – щоденно, круглорічно, а не лише одноденно. Коли ми призначаємо для вшанування жінок лише один день в році, то тим самим автоматично всі решту дні віддаємо для вшанування чоловіків. А це не справедливо і не цивілізовано. І суперечить українським традиціям, українській ментальності.
В Україні споконвіків так велося, що жінки були шанованими в суспільстві, користувалися багатьма правами і повагою, чого не було в інших народів, зокрема, у наших північних сусідів. Це особливо переконливо описала Леся Українка у своїй драматичній поемі “Бояриня”, і за ту незаперечність разючої відмінності у ставленні до жінки в Україні і в Росії цей твір у совєтські часи був вилучений із усіх зібрань творів поетеси.
Але якраз ота ментальність наших московських сусідів за час трьох століть надміру “тісного й гарячого сусідства” значно понизила нашу культуру, зіпсувала українську ментальність у ставленні до жінок…
Чи аж настільки, що тепер мусимо тягнутися до “жіночого свята”, доречного в суспільствах, де жінка поневолена, але зайвого, і навіть принизливого, у нас?
Коли вже конче хочемо святкувати таке свято, то хоч задумаймось, де його коріння.
ВІКІПЕДІЯ, зокрема, нагадує:
На пропозицію Клари Цеткін, учасниці II Міжнародної конференції жінок-соціалісток (Копенгаген, серпень 1910 р., понад 100 учасниць із 17 країн), вирішили щороку у березні відзначати Міжнародний жіночий день — день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні і соціальні права.
У резолюції, запропонованій Кларою Цеткін, зазначалось:
«У повній відповідності з класово-свідомими політичними профспілковими організаціями пролетаріату в кожній країні соціалістки всіх країн щорічно проводять Жіночий день, який в першу чергу слугує агітації за надання жінкам виборчого права. Ця вимога має бути висунена як складова частина всього жіночого питання в цілому і в повній відповідності з соціалістичними поглядами.»
І це нам треба???
Доки ж ми будемо рабами цієї соціалістично-комуністичної ідеології?
Жінки-Українки, чи задля отримання якоїсь квітки чи якогось подарунку варто так схилятися перед закликом чужоземки Цеткін?
Взагалі, вважаю, що святкувати день жінок чи день чоловіків – це примітивно й безглуздо… Подякуймо Богові за створення чоловічого та жіночого начал, а самі думаймо, як збагачувати свою духовну сутність, а не бути такими бездумними й мізерними!
А місяць березень особливо наповнений багатьма визначними датами й подіями, про які варто згадати, які дійсно варті уваги й пошанування. Звернення до таких дат принесе нам не матеріальні, а духовні подарунки мудрості й гідності.
Знаменно, що на початку березня (2.03.1876 – цьогоріч 140-річчя!) народився видатний український історик Мирон Кордуба, праці якого вагомо зафіксували багатогранність, значимість і гідність української історії. Тож нехай дух великого історика допоможе нам почути історичний Березневий Дзвін!
Музична експресія березня
Мимоволі в душі нашій зазвучать акорди найкращої музики, якщо ми лише згадаємо, які неперевершені музичні таланти подарував нам Березень.
4 березня 1815 року народився видатний український композитор, священик Михайло Вербицький, кому завдячуємо наш доленосний гімн.
21 березня 1842 року народився геніальний Микола Лисенко, 30 березня 1880 року прийшов у світ незаслужено призабутий композитор Ярослав Ярославенко.
І в березні, 4.03.1949 року, народився наш яскравий, але передчасно згаслий музичний метеор Володимир Івасюк. Якось навіть символічно сприймається те, що народився він того ж дня березня, що й Михайло Вербицький. Обоє Богом даний талант присвячували служінню Україні, своєю натхненною музикою просвічували українські душі, звільняли їх від чужоземного пригноблення, підносили на високий інтелектуальний рівень.
6 березня 1931 року народився Олександр Білаш. А 27 березня 1955 р. народився талановитий наш земляк, композитор і співак Ігор Білозір, чиє життя обірвала злочинна рука чужинця.
Також у березні відійшов у вічність ще один видатний музикант і композитор академік Філарет Колеса.
Образ сили духу
Силу українського духу, плеканню якого сприяли ці неперевершені музиканти, чудово засвідчила трагічна, але водночас і знакова, подія, яка відбулася 8-9 березня 1946 року. У ці дні наполегливими й насильницькими стараннями репресивних органів совєтської влади на Львівському псевдособорі було проголошено ліквідацію Української Греко-Католицької Церкви та нібито добровільне приєднання її до Російської Православної Церкви. Однак усі події, які відбувалися напередодні і після цього проголошення, якнайкраще показали силу духу Української Церкви й українського народу.
Не зважаючи на жорстокі репресії державного апарату тоталітарної большевицької держави, майже дві третини українських священиків вистояли, не піддалися тискові і зберегли вірність своїй вірі. Ще й багато з тих, хто під тиском формально “перейшов на православіє” у душах своїх зберігали український дух і при першій же нагоді, коли совєтський терор уже ослаб, на рубежі 80-90 років століття, що минуло, разом з мільйонами мирян повернулися до своєї традиційної віри, яка 400 літ зберігала українство в умовах окупації наших земель чужими державами.
Героїка березня
Хоч Україні випало немало літ терпіти іго різних чужинецьких держав, українці не лише зберегли свою віру, мову, національну ідею, а й наполегливо, крок за кроком, виборювали свою незалежну державу. І Березень своїм весняним дзвоном нагадує нам про видатних борців за Українську Державу.
17 березня 1874 року народився видатний український патріот, священик і просвітитель Августин Волошин, який усе своє життя посвятив, у найбуквальнішому розумінні, служінню Богові й Україні. Він пробудив український дух поневоленого люду Закарпаття, підняв його на боротьбу за власну державу. І саме в березні, 14 березня 1938 року в Хусті було проголошено незалежність Карпатської України на чолі з президентом Августином Волошином. І хоч невдовзі Закарпатські землі були окуповані угорцями, ідея незалежності України продовжувала жити й розвиватися в умах наступних борців.
Дзвін березня нагадує нам колоритні постаті самовідданих борців за Україну. Далекого 1632 року, 20 березня, народився славний гетьман Іван Мазепа.
18 березня 1918 року було створено військову організацію “Українські Січові Стрільці” на чолі з Володимиром Старосольським.
Березень нагадує нам і подальші славні сторінки виборювання незалежної Української Держави, вшановує новітніх борців за Україну, які саможертовно відстоювали волю України у 1940-1950 рр.
4 березня 1952 р. у бою з енкаведистами загинув талановитий художник і герой УПА Ніл Хасевич. А 5 березня 1950 р. смертю героя поліг головнокомандувач УПА генерал Тарас Чупринка – Роман Шухевич.
На березень припадають дні народження таких славних синів України як Марко Боєслав (Михайло Дяченко, 25.03.1910), поет і член УПА, та Михайло Сорока, провідний діяч ОУН, довголітній політв’язень (27.03.1911).
У березні закінчили своє земне життя і пішли у безсмертя Слава Стецько (12.03.2002) і В’ячеслав Чорновіл (25.03.1999). Маємо пам’ятати їх! Дзвін Березня спонукає до цього.
Найвеличніше свято березня
Та найбільш потужно березневі весняні дні закономірно й уже традиційно асоціюються з ім’ям нашого великого українського пророка Тараса Шевченка. Природно й символічно є в час, коли природа і людство з нетерпінням чекають нового розквіту життя, звертати українцям свої погляди до того, хто виявив найвищу любов і самопожертву в ім’я України й рідного народу, хто поклав початок новому вищому щаблю українства.
Сам Господь міцно поєднав Тараса Шевченка із цим весняним місяцем: на цей місяць припадає день його Ангела – Тарасія, день народження і день смерті поета і навіть “Кобзар”, який став благодатним орієнтиром для українського народу, вперше було видано у березні 1840 р. Тож відкриймо очі на таку Божу підказку і посвятімо цей місяць нашому Пророкові!
Вшановуючи пам’ять Великого Кобзаря, ми зобов’язані не лише згадувати його заклики й заповіти, а й прислухатися до них, слідувати за ними. Стараймося дивитися на світ, на долю Вітчизни Тарасовими очима, тоді це буде найсвітліший, найщиріший і найбільш розумний погляд.
Якщо ми із Шевченковою вдумливістю й проникливістю поглянемо в український історичний календар, то можемо зауважити, як багато нам промовляє один лише місяць – Березень. Потужним дзвоном Березень проголошує велич нашої нації, нашого духу й інтелекту, нагадує нам про найвищі наші духовні цінності.
Великі імена й визначні події будить у нашій пам’яті Березневий Дзвін… Прислухаймося до цього весняного передзвону, звернімо свої серця до наших славних земляків!
При цьому задумаймося, чи гідно ми продовжуємо їхні традиції любові до Бога й України. Згадуючи видатних попередників і їхні величні діла, стараймося і собі залишити добрий слід у нашій історії. Очистімо свої душі, змиймо з себе намул амбіцій і облуд – і нехай Березневий Дзвін у майбутньому згадає нас з пошаною і вдячністю!
Хотілося б, щоб і Держава дбала про таке оновлення суспільства. І першим, що годилося б зробити Українській Державі – це проголосити Шевченкові дні державним святом України. Це був би гідний крок для утвердження нашої державності.
