Петро Кулик – скульптор (90 років тому)

90 років тому:

1.01.1933 – у с. Німстів на Любачівщині (нині в Польщі) народився Петро Кулик, скульптор. 1945 з родиною депортований до УРСР, оселився у с. Скородинці на Тернопільщині. Навчався на факультеті кераміки Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (1960-1966). Творив у жанрі монументальної скульптури, розвиваючи небажану тоді у владних кабінетах тематику увіковічення історичних постатей України. Намагався не копіювати офіційно усталених канонів соцреалізму, але творити власний художній стиль. Неодноразово критикований чиновниками від культури, вважався неблагонадійним для влади, виживав за рахунок приватних замовлень. У червні 1982 у Львові власним коштом спорудив пам’ятник козацькому ватажку Івану Підкові, який тоді зродив чималий розголос серед львів’ян та їдке шемрання в кабінетних «експертів» від мистецтва. Порятували справу вимушений для того часу «дипломатичний» напис на камені: «Іван Підкова – герой спільної боротьби російського, українського та молдавського народів проти турецьких поневолювачів» та на диво схвальна позиція першого секретаря міськкому партії Генріха Бандровського і першого секретаря обкому партії Віктора Добрика. Вже після падіння комуністичного режиму в написі слово «російського» закрили декоративною бронзовою планкою із зображенням кетягів калини та підкови, бо ж народ той в Європі тоді називався не російський але московський та й у 1570-х роках жодного стосунку не мав до молдавських походів Івана Підкови. Дивовижна історія, бо сталася вона в часи, коли українська і зокрема козацька тематика в мистецтві вважалася не просто небажаною, але крамольною. І в стократ дивовижніша, що тодішня компартійна влада погодилась спорудити пам’ятник діячу української історії, а ось сучасні, зверху нібито українські, львівські владоможці зробили усе, щоби не допустити встановлення пам’ятника того ж автора «Святій Покрові опікунці українського війська». Тому довелося цей монумент подарувати Тернополю, який радо прийняв мистецьку роботу відомого майстра. Прикро…, але ця ганьба з її «героями» вже стала історією міста.

Чотири роки творив у Канаді (1988-1992), де через 45 років зустрівся з старшими братами Миколою і Михайлом, які були вояками УПА та зуміли вийти на еміграцію. Лише за незалежної України у 1992 став членом Національної спілки художників України. Автор низки пам’ятників видатним історичним постатям України на рідних землях та за кордоном. Помер у Львові 2019.