Перемовини Бандери й Ровецького або польсько-українське порозуміння перед обличчям смерти. (80 років тому)
80 років тому:
22.07.1943 – у німецькому концтаборі Заксенгаузен відбулася зустріч ув’язнених керівників українського та польського національно-визвольних рухів – Степана Бандери (камера № 73) та Головного команданта Армії крайової, генерала Стефана Ровецького-«Грота» (камера № 71; страчений після початку Варшавського повстання за наказом Гімлера). Ключовою темою перемовин були українсько-польські стосунки з огляду на неминучий прихід московсько-більшовицького режиму на землі України і Польщі. Очевидно, що розмова була не з легких, але невдовзі у листі польським в’язням генерал Ровецький озвучив свою позицію: «…вже зараз мусимо рахуватися з втратою наших східних земель на користь українців. Того вимагає політика польської нації».
Контакти та перемовини між українським і польським підпіллям з питань міжнаціональних стосунків у нових реаліях гітлерівської окупації з перервами відбувалися від початку німецько-радянської війни 1941, проте жодних домовленостей осягнути не вдавалося. У 1943, навіть попри усвідомлення, що протистояння є шкідливим для обох народів і скористаються ним виключно німецький та польський окупанти, все ж не вдалося осягнути порозуміння й зупинити криваву міжнаціональну різню на Волині, а відтак й інших землях. І лише в критичних моментах, часто перед загрозою обопільного краху, врешті вдавалося відшукати спільну мову. У 1945-1946 роках польські та українські партизани, які до того непримиренно воювали поміж собою врешті припинили взаємне поборювання та розпочали спільну боротьбу з окупаційним більшовицьким режимом. Польське підпілля рятувало поранених українських повстанців, надавало всіляку іншу військово-технічну допомогу і навпаки українське підпілля діяло таким самим чином, спільно планували та здійснювали бойові акції. Зокрема широко знаною є спільна атака ВіН та УПА на місто Грубешів у 1946. У 1953 в московських концтаборах ГУЛАГу українські та польські в’язні спільно організовували страйки і повстання (зокрема Воркутинське повстання).
Чи можливе подібне порозуміння між поляками та українцями сьогодні? Так! Але виключно на ґрунті рівноправности сторін, ВЗАЄМНОГО визнання власних помилок минулого і ВЗАЄМНОГО вибачення. Якщо ж якась зі сторін намагатиметься диктувати «власну правду», перекидати всю відповідальність за минуле виключно на іншу сторону, то це означатиме одне – перенесення усіх давніх непорозумінь, ворожнечі та конфліктів у майбутнє і реальну небезпеку, в разі раптової зміни ситуації в Європі, повторення минулих драматичних і не доведи Господи кривавих колізій в нових поколіннях.
Чи потрібне таке порозуміння сьогодні? Тисячі разів так! Бо українці та поляки мають неадекватного північного сусіда, який живе маніакальною ідеєю підкорення та знищення як української так і польської нації. Звісно, сьогодні він значно ослаблений і не в змозі перемогти навіть одиноку Україну. Але вже не раз бувало, що Москва, залікувавши рани, скріпившись на силі, несподівано для усіх доходила до Варшави і Берліна. Жодна нація старої Європи не може почувати себе в безпеці допоки існує Московська імперія, яка марить заповітом свого великого попередника Чингізхана «дійти до останнього моря». А «останнє море», як відомо, омиває береги Португалії.
