Переговори угорської військової місії з командуванням УПА на Волині (80 років тому)

80 років тому:

2.01.1944 – угорська військова місія з Будапешта на чолі з полковником генерального штабу Ференцом Мартоном прибула до штабу ВО-4 «Тютюнник» групи УПА-Північ, який перебував у с. Топча на Рівненщині. Впродовж кількох днів перед цим делегація оглядала відділи УПА та промислові майстерні повстанського запілля у селах Будераж, Батьківці, Теремно, Вовковиї, Глибока Долина. Метою угорської місії було зорієнтуватись в потужності українського національно-визвольного руху, встановити сталі контакти з командуванням УПА на Волині та домовитися про українсько-угорський військовий нейтралітет і можливість безпечного повернення угорських військових підрозділів через територію України додому. Перші незначні військові сутички та бої між угорським окупаційним військом і УПА розпочалися з весни 1943 і невпинного посилювалися в міру зростання чисельності повстанської армії. В середині 1943-го угорська армія, значною мірою демотивована поразками Німеччини на східному фронті, вже не виявляла великого бажання вступати в бої з українськими партизанами, відтак з кінця літа 1943 на локальному рівні командування окремих угорських частин почало домовлятися з командирами повстанських відділів про уникнення бойових зіткнень. При цьому угорська сторона запевняла про припинення каральних акцій проти мирного українського населення та репресій проти українських підпільників. Такий розвиток подій поставив вище командування УПА в складне становище: з одного боку угорське військо було ворожим, яке окупувало частину українських етнічних земель Закарпаття, чинило масові вбивства та грабунки мирних українців на широких українських просторах, проте з іншого – від військового протистояння найбільшою мірою страждало цивільне населення, а крім того нерегулярній повстанській армії важко було вести боротьбу відразу на багатьох різних фронтах – з німцями, червоними партизанами, польською АК. В непростій ситуації на той час перебувала також Угорщина, яка усвідомлювала поразку Німеччини і задля збереження режиму та окупованих територій таємно від німців почала шукати контакти з західними союзниками та керівниками національно-визвольних рухів різних народів. З іншого боку угорські провідники остерігались прямої окупації їхнього краю Німеччиною, тому їх дії носили переважно нерішучий та вичікувальний характер. Врешті розвиваючись по висхідній, угорсько-українські контакти в середині грудня 1943 вийшли на рівень приїзду української делегації до Будапешту та переговорів з вищими офіцерами генерального штабу угорської королівської армії на чолі з начальником штабу генерал-полковником Ф. Сомбатхеї та представником Міністерства закордонних справ Угорщини. Очевидно, що перемовини не були офіційними та про них не були поінформовані пронімецьки налаштовані штабні офіцери. Після зустрічі у Будапешті угорська делегація тепер вирушила в Україну та 2 січня в с. Топча продовжились перемовини на яких українську сторону репрезентували представники штабу ВО-4 «Тютюнник» – командир групи Федір Воробець-«Верещака», шеф військового штабу Петро Гудзоватий-«Очеретенко», політвиховник Євген Молчан-«Орел», командир з’єднання «Хмельницький» Яків Яковлів-«Кватиренко», шеф військового штабу з’єднання Андрій Балицький-«Вітер», політичний референт «Хитрий». Відтак угорська військова місія вирушила до ВО «Заграва» та 6 січня зустрілася з командиром групи УПА-Північ Дмитром Клячківським, начальником штабу полковником Леонідом Ступницьким-«Гончаренком» та іншими старшинами після чого літаком повернулася в Угорщину. Результатом цих переговорів стала докорінна зміна поведінки мадярів на українських землях: припинилися масові грабунки цивільного населення, угорські підрозділи без бою пропускали через своє розташування відділи УПА, повідомляли про небезпеку з боку німців, обмінювали зброю на продукти харчування. Очевидно інколи ще траплялися збройні сутички, гинули вояки з обох сторін, проте вони вже не мали характеру непримиренної партизанської війни.