Ольга Кобилянська – письменниця, громадська діячка (160 років тому)

160 років тому:

27.11.1863 – у м. Ґура-Гумора на Буковині, нині в складі Румунії народилася Ольга Кобилянська, письменниця, громадська діячка. Батько Юліан дрібний урядовець, шляхетського роду з Наддніпрянщини, народився на Галичині. Мати Марія походила із спольщеного німецького роду, опанувала українську мову та перейшла в греко-католицький обряд, семеро дітей виховувала у любові до українства. Дитинство і юність минули в містечках Південної Буковини заселених переважно німцями та румунами і меншою мірою українцями. В німецькій початковій школі вивчала німецьку та румунську мови, українську – вдома. Після завершення навчання у чотирикласній школі в подальшому глибокі знання здобула самоосвітою. У 13-14 років почала писати вірші, пізніше оповідання німецькою мовою. У 1891 з родиною переїхала до Чернівців, де мешкала до кінця життя. Під впливом оточення – Наталії Кобринської, Софії Окуневської, Августи Кохановської, Миколи Івасюка, Осипа Маковея почала писати українською мовою. Першу україномовну повість надрукувала 1895 у часописі «Зоря». Непросто було творити мовою, яку не вивчала фахово, тому часами просила українських письменників корегувати її твори. 1899 відвідала Лесю Українку та родину Косачів на Волині, Лисенків та Старицьких у Києві, побувала на могилі Т. Шевченка у Каневі. Навесні 1901 Леся Українка відвідала свою подругу на Буковині. Значною мірою перейнялась жіночими питаннями та активно включилась у феміністичний рух. 1894 одна з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», проте наступного 1895 через перехід Товариства на москвофільські позиції покинула його. У лютому 1902 співорганізатор і голова «Кружка українських дівчат». У 1920-1930-х творила в особливо важких умовах дискримінації та переслідувань української мови з боку румунських окупантів Буковини. Налагодила контакти з часописом «Промінь» (1921-1923), львівським місячником «Нові шляхи», харківським видавництвом «Рух», яке надрукувало 9 томів її творів. В цей час писала під впливом символізму, публікувалась в українських чернівецьких часописах «Каменярі», «Рідний край», «Час», «Самостійна думка», «Хліборобська правда». Її твори перекладались німецькою, чеською, польською мовою. З початком Другої світової війни румунська влада встановила нагляд за письменницею і готувала судову розправу, проте не встигла. Померла у Чернівцях 1942.