Олександра Паєвська-«Орися; М-35» – референт пропаганди Окружного проводу ОУН, письменниця (70 років тому)

70 років тому:

Ми всі загинемо, але свідомо вибрали цю дорогу, бо таких, як ми, треба було і буде треба, як зразок прийдешнім борцям за волю України

8.04.1953 – у Києві в Лук’янівській в’язниці розстріляна Олександра Паєвська-«Орися; М-35», референт пропаганди Окружного проводу ОУН, авторка статей, невеликих художніх творів. Батько о. Микола Томич помер рано (1915), виховувалася у дідуся по материній лінії о. Миколи Смалька. Закінчила Коломийську жіночу семінарію Українського педагогічного товариства (1926). Навчаючись в семінарії, активна членкиня Пласту, входила в управу пластового куреня. Вчителювала на Волині, у Володимир-Волинському вийшла заміж за Дениса Паєвського – емігранта з Великої України, колишнього вояка Армії УНР. З передвоєнного часу членкиня ОУН. З приходом більшовиків (1939) їх будинок відібрали для начальника НКВС. Чоловік, рятуючись від арешту, переплив р. Буг, але потрапив у німецький концтабір. Весною 1940 Леся, дізнавшись, що внесена до списків на вивіз, будучи вагітною та з маленьким сином Юрієм втекла до матері, яка працювала у с. Брустури (Гуцульщина) директоркою школи. Добре володіючи німецькою, угорською, румунською, польською, московитською мовами та маючи вроджені акторські здібності, за німецької та радянської окупацій виконувала складні завдання підпілля ОУН. 1944 з німецького концтабору повернувся чоловік, який пропонував емігрувати на Захід, проте Леся відмовилась. З поверненням радянської влади чоловіка, який долучився до праці в ОУН, заарештували (1946) і заслали в мордовські табори, де загинув (1952). Легально вчителювала в Брустурах, у підпіллі налагодила при школі конспіративний поштовий центр, виконувала обов’язки спецзв’язкової Окружних проводів Буковини і Гуцульщини. Оскільки школа в Брустурах стояла на видному місці 1947 з дітьми перебралася у с. Бабин, де при школі під час ремонту обладнала криївку. На початку травня 1950 «Орисю» розконспірувало МДБ, проте не поспішало заарештовувати, вважаючи, що жінка з двома дітьми і старенькою мамою не наважиться втікати, а слідкуючи за нею сподівались вистежити провід двох округ ОУН – Буковини та Гуцульщини. Проте контррозвідка ОУН вчасно дізналась про провал і «Орися», подбавши про фальшиві документи для мами і меншого сина (за якими матір прожила до смерти), сховала їх у родичів, а сама з старшим 14-річним Юрком перейшла у підпілля. Син Юрій-«Жук; Жучок» працював друкарем листівок та підпільних документів, пройшов військовий вишкіл. Займала пост референта пропаганди Окружного проводу ОУН, друкувалася у підпільних виданнях під шифром «М-35». З сином-підпільником зустрілася 1952. В останньому листі до родини написала: «Ми всі загинемо, але свідомо вибрали цю дорогу, бо таких, як ми, треба було і буде треба, як зразок прийдешнім борцям за волю України». Через зраду колишнього окружного провідника СБ «Кірова» поступово ліквідовано підпільну мережу Коломийщини, а «Орисю» з сином Юрком-«Жуком» та ще чотирма підпільниками схоплено на провокативній зустрічі 27.06.1952 (двоє підпільників загинули в бою, знищивши кількох чекістів). Під час слідства у Києві, попри катування та садизм слідчих присланих з Москви, нікого не видала і не зламалась. Виїзна Воєнна Колегія Верховного суду СРСР (найвища судова інстанція) з шістдесяти заарештованих лише Юрієві Паєвському, як неповнолітньому, та ще одній жінці присудила 25 років таборів, решті – розстріл (згодом сімом замінили на 20 років ув’язнення, решту таки розстріляли). Невідомо чи виникли сумніви у сатрапів на місцях, але з Москви надійшла шифрограма: «Паевскую расстрелять немедленно». Місце поховання невідоме. Син Юрій після звільнення мешкав у Червонограді на Львівщині, залишив спогади про пережите. Народилася у с. Нижній Березів на Івано-Франківщині в священичій сім’ї 1908.