Нова зірка-надія німецької політики: Анна-Лєна Бербок
Олег Баган
Нещодавно стало відомо, що рішенням керівництва владного блоку партій Німеччини Хритиянсько-демократичний союз (ХДС) та Християнсько-соціальний союз (ХСС) його висуванцем на посаду канцлера буде політик Армін Лашет, голова уряду землі Північний Рейн-Вестфалія і лідер тамтешніх християнських демократів. А.Лашета підтримали всупереч тому, що він не має великої популярності в суспільстві (його рейтинг ледь перевищує 20 відсотків підтримки), а його головним конкурентом був вельми популярний Маркус Зьодер, прем’єр-міністр Баварії і голова ХСС. Окрім того А.Лашет вражає безбарвністю своєї особи, невиразністю своєї політичної позиції і дивакувато-нелогічними заявами проросійського змісту. Усе це викликає закономірні питання щодо тенденцій німецької політики.
Як таке могло статися? Чому така впливова й досвідчена партія, як ХДС, виявила такі, по-суті, самогубчі кроки? Які перспективи вимальовуються в німецькій політиці?
Очевидно, що висунення А.Лашета могло статися за умови його цілковитої підтримки нинішньою канцлеркою Ангелою Меркель, яка здобула собі неймовірні впливи в німецькій та всеєвропейській політиці. В ресурсі «Піка» вже висвітлювалася тема загадкової біографії А.Меркель та її негативних впливів на розвиток німецької політики (див. наш матеріал: Баган О. «Сіра дама» німецької політики). Було з’ясовано, що кар’єра Меркель від діячки ліво-екологічного руху в комуністичній НДР до голови право-центристської, консервативної ХДС була стимульована політиками, виявленими згодом як агенти комуністичної Штазі (таємної поліції НДР), а її дії на високих посадах в ХДС і в державі призвели до розмивання консервативної ідеології в ХДС, наповнення її неоліберальною риторикою, до хитрої геополітичної лінії Німеччини як провідної держави Європейського Союзу, яка в різних ситуаціях і формах виявляла сталу підтримку Росії. Тож поява А.Лашета, який відкрито заявляє про свою проросійську лінію, як кандидата від ХДС-ХСС стала завершальним акордом «успіхів» Ангели Меркель.
Головною стратегією А.Меркель завжди було розмивання принципів та цінностей, створення атмосфери загальної плутанини й невиразності. Тому й назвали її «сірою дамою» політики як людину, яка обволікає все довкола себе сірим павутинням неконкретності, вдавань, фарисейства, глибинної підступності.
Зрозуміло, що це нелогічне, самовбивче висунення А.Лашета відбулося при сталих інтригах, фарисейських тлумаченнях, постійному тиску з боку Ангели Меркель. Тут треба пам’ятати, що Баварія – це найбільша федеральна земля Німеччини за територією й друга за кількістю населення. Тут традиційно перемагають консерватори із ХСС і то з великими відсотками переваги. Окрім того М.Зьодер вже здобув собі великий авторитет, хоча очолює ХСС і Баварію лише від 2018 р. Він популярний за соціологічними опитуваннями в усіх регіонах Німеччини. Тобто висунення саме цього політика на посаду канцлера давало б гарні шанси на успіх для німецьких консерваторів, які під невгавним впливом А.Меркель перетворилися на неолібералів.
Також треба враховувати загальнонімецькі політичні тенденції, які суттєво послаблюють позиції блоку ХДС-ХСС. Їх є кілька, тож проаналізуємо за чергою.
1. Тенденція правого радикалізму. Її уособлює недавно створена партія Альтернатива для Німеччини (співголови – Александр Ґавланд та Йорґ Мойтен). Ця партія заснована лише в 2013 р. вихідцями з ХДС, обуреними угодовською, невиразною політикою А.Меркель, особливо в питанні напливу мігрантів з країн третього світу. Ця партія несподівано досягнула сталих результатів на парламентських та земельних виборах, набираючи близько 10% голосів майже в усіх регіонах Німеччини. Це для молодої партії неабиякий успіх. Її називають право-популістською, хоча партія опирається на реальні політичні переконання німців, стурбованих тенденціями хаосу, деструктивністю політики неоліберального космополітизму та мультикультуралізму, напливами сотень тисяч мігрантів до країни тощо. Водночас цю партію підозрюють у зв’язках із режимом В.Путіна, про що свідчать окремі заяви та дії її лідерів. Постійне зміцнення позицій Альтернативи для Німеччини в різних регіонах автоматично відбирає голоси від ХДС-ХСС, оскільки відбувається перетік правої частини електорату в цю радикальну нішу.
2. Тенденція до посилення політичного блоку «Союз 90 / Зелені», який впевнено в останні роки займає нішу політичного центру через вивільнення її у зв’язку з трансформаціями ХДС-ХСС під впливом інтриг А.Меркель. Німецькі «зелені» сформувалися у 1970-і рр. як неформальний екологічний рух і потім партія. У 1993 р. до них додався східнонімецький «Союз 90» як ліво-демократична опозиція для влади комуністів. Зараз цю партію очолюють Анна-Лєна Бербок та Роберт Габек. Політичної респектабельності ця сила набула в 1998 –2005 рр., коли вона творила урядову коаліцію із соціал-демократами, а її лідер і політична зірка – Йошка Фішер – був міністром закордонних справ Німеччини. Зараз «зелені» принципово критикують політику ХДС-ХСС (а є за що, бо під керівництвом А.Меркель вона стала безликою), рішуче виступають проти побудови газогону «Північний потік-2», який ставить в залежність від Росії країни Європи, виступають за рішучі дії щодо Росії як порушника міжнародних домовленостей, реагуючи на її експансивність на постсовєтському просторі. Наприклад, представниця «зелених» в Європарламенті Ребека Гармс відкрито підтримувала Україну під час Євромайдану, впевнено критикує політику В.Путіна на різних міжнародних форумах. За цю позицію на «зелених» переорієнтувалося багато виборців із центристського табору, відходячи від ХДС-ХСС, і особливо багато із колишніх прихильників великої соціал-демократичної партії, яка через свою непослідовність, безпринципність, відверте підігрування неототалітаристським діям Росії В.Путіна, втрачає підтримку. Інакше кажучи, в німецькому суспільстві витворилася достатньо велика й міцна ніша для підтримування послідовно ліберальної, пронімецької політичної сили, якою й стають «зелені», що чітко й активно захищають конкретні інтереси німців у сфері екології та правильної промислової політики. Це підтвердили недавні березневі вибори до ландтагу в одній з найбільших федеральних земель – в південно-західному Баден-Вюртемберґу. Там «зелені» перемогли із результатом 32% голосів, провівши аж 58 депутатів до земельного лантану; ХДС – на 2-у місці з 24,1% голосів (42 депутати), на 3-у місці – соціал-демократи із 11% голосів (19 депутатів), на 4-ому місці виявилася маловпливова у всенімецьких масштабах Вільна демократична партія Німеччини – 10,5 %. (18 депутатів) і на 5-у місці – Альтернатива для Німеччини із 9,7% голосів (17 депутатів). Якщо така тенденція збережеться, то це стане серйозним викликом для блоку ХДС-ХСС.
3. І третє глобальна політична тенденція – занепад колись великої і надпотужної, легендарної Соціал-демократичної партії Німеччини. Її джерела беруть початок ще в далекому революційному 1848-у році; у нинішньому форматі партія постала наприкінці ХІХ ст., тоді її очолювали такі постаті, як Авґуст Бебель та Карл Лібхнехт. СДПН була другою політичною силою в Німеччині впродовж всієї післявоєнної доби від 1945 р. Та непоправного удару по авторитетові соціал-демократії завдав Гергард Шрьодер, прем’єр-міністр Німеччини в 1998—2005 р., який цинічно продався Газпромові Росії. Весь істеблішмент СДПН повівся теж ганебно в останній період німецької політики: відверті загравання з великим капіталом, торги з ним (а соціал-демократи нібито вважаються «захисниками прав робітників»), загравання з неототалітаристською Росією, дріб’язкові торги у внутрушній політиці. Ця велика тенденція одночасно послаблює лівий фронт німецького електорату і перекидає великі маси з нього в бік до центру, бо для пересічного німця соціал-демократи вже не є опорою і надією серед хвиль сучасних суспільних трансформацій.
Отже, на сьогодні ми отримали вельми складну й непевну ситуацію в німецькій політиці. Довголітня приховано деструктивна діяльність Ангели Меркель підірвала позиції найбільшої німецької партії – ХДС, яка упродовж всього повоєнного періоду була своєрідним «становим хребтом» Німеччини, основою її стабільності, демократичності, економічної успішності. Тепер цей «становий хребет» похитнувся. Водночас в Німеччині витворюється велика лакуна в сфері правдивого центризму, тобто відсутня потужна політична сила національно- демократичного змісту (як би вона не називалася). Це не просто розбалансовує внутрішньополітичну ситуацію в найбільшій і найсильнішій господарськи державі Європейського Союзу, а й затуманює, робить невпевненою зовнішньополітичну стратегію ЄС, особливо в аспекті змагань із різноманітними викликами і впливами з боку неототалітаристської Росії.
Певною надією для Німеччини й позитивних тенденцій в цій країні може стати нова політична зірка німецького політикуму – Анна-Лєна Бербок, – яку щойно блок «Союз 90 / Зелені» висунув претендентом на посаду канцлера. Анна-Лєна є яскравим молодим політиком (їй щойно минуло 40 років), енергійним та ідейно цілеспрямованим. Вона народилася в Гановері (земля Нижня Саксонія), навчалася в Гамбурзькому університеті, магістратуру закінчила в знаменитій Лондонській школі економіки. Займалася наукою в Вільному університеті Берліна. Стала депутатом бундестагу від «зелених» в 2013 р. Протягом 2000—2012 рр. входила в ряди Європейської партії зелених. Має значний міжнародний досвід. Категорично виступала проти добудови «Північного потоку-2», за рішучі дії проти експансіонізму Росії. Ще в 2009 р. А.-Л.Бербок перебралася жити до Потсдаму і там очолила виконавчий комітет своєї партії в землі Бранденбурґ. Від 2018 р. стала співголовою партії. 19 квітня федеральне правління «Союз 90 / Зелені» висунуло Анну-Лєну Бербок кандидатом на посаду канцлера. За всенімецькими соціологічними опитуваннями ця політикиня набагато переважає А.Лашета, є симпатією молодого електорату. Вона виражає надії тієї частини німецького суспільства, яка прагне послідовності й моральної чистоти від своїх політиків, яка надіється на тверду державницьку та екологічну політику, що оновить обличчя найпотужнішої країни Європейського Союзу. Водночас це й надія на для політичних еліт багатьох середньоєвропейських країн, насамперед таких, як країни Балтії, Чехія, Польща, Румунія, які в останній час ведуть впевнену зовнішньополітичну лінію на протистояння Росії в своєму макрорегіоні, адже підтримка могутньої та авторитетної Німеччини, держави, яка традиційно протягом принаймні двох останніх століть вела активну геополітичну лінію в Середній Європі, їм потрібна особливо.
